Чому українці не здаються?
Люди – найкраще та найсильніше, що мені доводилося бачити за останній місяць, від початку війни в Україні. Наші люди щодня надихають, радують, турбуються, продовжують боротися і не припиняють робити те, що треба.
Звертали увагу на тих, хто щоранку вивозить сміття із дворів наших будинків?
Відчували турботу у погляді фармацевтів, які щодня їдуть на роботу, аби ви могли придбати як льодяники від кашлю, так і антибіотики?
Скільки сил і терпіння у лікарів, які зараз безкоштовно консультують онлайн, але все ще вимушені випитувати у нас усі симптоми?
Помічали, наскільки щиро радий вас знову бачити бариста у кав’ярні біля дому?
Наші люди – крутіші за найстійкіших олов'яних солдатиків. Вони не залишаються осторонь навіть тоді, коли всім здається, що нічим уже не допомогти.
Наші благодійні фонди ладні працювати і по 20 годин на добу, аби знайти кошти на необхідне обладнання чи ліки, навіть коли нічого з цього немає в Україні.
Ми втомлюємося, але готові працювати скільки зможемо, а потім ще скільки треба.
Читайте продовження тексту піарника dobro.ua Богдана Бердника для Українська Правда. Життя
Разом до перемоги!
