Арсеній бореться з пелюшок

Це Арсеній. Йому в березні виповниться 2, а він вже рік лікується від раку. У Арсенія дуже пухкі щічки завдяки препарату Дексаметазон. Пухкі щічки і в улюбленої іграшки хлопчика – Вінні Пуха. Разом з Вінні Арсеній бореться з надраннім (ЦНС) ізольованим рецидивом гострого лімфобластного лейкозу. «Поганий» лікар лікує Арсенія, а Арсеній лікує Пуха. Тільки Пуха лікувати не треба, та й місцевий лікар Арсенія не вилікує. Хлопчика врятує лише ТКМ від неспорідненого донора, яку в Україні не роблять.

Операція запланована в Італії, ціна питання – 120 тис. євро. Залишилося зібрати – 35 тис. євро.

- Арсенію, привіт! Давай дружити!

- Мммммм, – незадоволено «мукає» хлопчик і відвертається.

Знімаю на секунду маску. Маску знімають і Арсенію.

- Привіт-привіт, хлопчику! Давай дружити!

- Иииииии, – посміхається Арсеній.

І справді, як можна знайомитися з дівчатами в масках? Абсолютно неприпустимо. Ось якщо обличчя дівчини можна розгледіти, то можна й довірити їй на хвилинку Вінні Пуха, розмалювати їй блокнот. А якщо вона в масці, то як зрозуміти, яка вона – ця нова знайома? Ніяк.

Маленький він, цей Арсеній. Говорить поки що тільки найважливіші слова: «мама», «тато» і «дай». А слово «боляче» не каже. Це слово Арсеній може показати: стискає кулачки, мукає, сунеться назад, носик червоніє, в очах – сльози. Боляче – якщо болить, навіщо це слово вчити? Краще, щоб його не було.

Поява лікаря в палаті – «боляче», кабінет, де роблять пункції – «дуже боляче» (тата можна і кулачками побити в цьому випадку). Зате звіряткам і, головне, Вінні Пуху – не боляче. Арсеній одягає великі окуляри, бере в руки іграшковий стетоскоп і градусник та йде лікувати своїх друзів. Діловито крокує по відділенню у своїх смішних жовтих «кроксах» і синіх штанях.

- О, лікар Сеня пішов, наш майбутній онколог!, – сміються лікарі і медсестри.

Ніякий він не Сеня. Він – Арсеній. І своїх друзів він лікує так, щоб було зовсім не боляче: послухає грудку, температуру виміряє, погладить. Знайомі онкологи Арсенія роблять якось зовсім по-іншому. Після їх лікування у роті суцільна рана, і неможливо ні попити, ні поїсти. А хотілося б пюре і котлету.

Арсеній народився в молодій родині КВК-шників. Таким же веселим і сміхотливим вдався й він. Після народження, правда, потрапив до реанімації з пневмонією, але викарабкався. А в 9 місяців веселий Арсеній засумував і продемонстрував мамі підозрілий синяк на руці. Далі – аналізи, діагноз, лікарні, і рецидив за тиждень до остаточної виписки. Відтепер лікарня – його дім.

- Якщо чесно, то я спочатку не зрозумів, що таке лейкоз. Не хотів навіть відпрошуватися з роботи, думав, що за два тижні це мине. А потім мені сказали, що це рак, я вийшов в хол, прочитав в Інтернеті усе про цю хворобу і вперше заплакав. Сидів тут і плакав. А потім повернувся до сина і став за нього боротися. Я ні на хвилину не відступаю, – розповідає тато хлопчика Сергій Бакун.

Поки ми розмовляємо, Арсеній постійно бігає до ліфтів у холі і просить натиснути на кнопку. Подобається йому ця справа. Ще він чекає, що до нього приїде улюблена бабуся і з ним гратиме. Бабуся Арсенія – ефектна блондинка. Тому Арсеній любить усіх медсестер-блондинок у відділенні. Посміхається їм і гладить їх по руці, посилає руками поцілунки. До однієї навіть цілуватися в щічку просився. У смаках з сином не зійшлися, зітхає Сергій, обіймаючи дружину-брюнетку.

Тим часом Арсеній посилає рукою поцілунок мені, брюнетці. Багато ти розумієш, тато, підморгую я Арсенію.

До рецидиву батьки Арсенія боролися самі, нікому нічого не говорили і справлялися фінансово самостійно. Після рецидиву, коли стало зрозуміло, що врятує тільки пересадка за 120 тис. євро, юрист Сергій звільнився з роботи і серйозно зайнявся пошуком засобів – оббивав пороги депутатів, фірм, дзвонив на телебачення. За два місяці він зробив неймовірне і зібрав близько 85 тис. євро, із яких вже сплатив італійській клініці за типування крові і пошук донора для сина.

До новорічних свят збори істотно «просіли». Тим часом Арсенію роблять вже п'яту після рецидиву хімію, щоб дотягнути дитину до ТКМ. Рак – це ворог. Але ще більший ворог – це час, якого у хлопчика дуже мало. Організм дитини має межу, після якої високі дози хімії не підтримують, а вбивають разом із нездоровими клітинами й організм. Ми повинні поборотися з часом.

ПІБ: Бакун Арсеній Сергійович, 02.03.2013 р.

Місто: Київська область

Діагноз: гострий лімфобластний лейкоз, перший надранній ЦНС рецидив