Діабет став його життям

16-річний Кирило, як і кожен підліток, прагне мати нормальне повноцінне життя, наповнене активністю та барвами. Він захоплюється мотоциклами та мріє про власний байк. Але є одне але: з глибокого дитинства, після перелому ключиці, у Кирила діагностували цукровий діабет. Уже на другому тижні після перелому Кирило почав поводитись дивно: тиха, спокійна дитина почала просто зриватись, влаштовувати істерики. Вже незабаром за результатами перших аналізів пролунав страшний діагноз – цукровий діабет.

На шостому році життя з високими цукрами та просто колосально високим холестерином, хлопець потрапив до реанімації, та, дякуючи лікарям та Богу, після 10 днів реанімації він прийшов до тями. Відтоді діабет став його способом життя.

Кирило почав дорослішати, і справлятися з хворобою стало дедалі складніше: він почав навіть візуально відставати від однолітків і в вазі, і на зріст, та й проблем зі здоров’ям ставало все більше – отити, гайморити, фурункули, слабкий зір, інтоксикації... Безсонні ночі через падіння чи підйом цукрів і страх зробили його життя пекельним.

Уже понад 10 років Кирило бореться з недугою, а з забезпечення держави є лише інсулін. Фізичною, матеріальною та моральною підтримкою впродовж хвороби стали дідусь та бабуся. Та останні роки онкохворий дідусь сам потребує підтримки.

Сенсори безперервного моніторингу допомогли б Кирилу краще слідкувати за цукрами, покращити якість його життя. Але знову "але": такі пристрої та їх постійна заміна коштують великих грошей. Тож, навіть маючи сам сенсор, постійно забезпечувати його розхідними матеріалами для родини також непосильно. У сімʼї працює лиш батько, який від початку АТО боронив країну на Краматорському напрямку, а з початком повномасштабного вторгнення на Чернігівському, Сумському, Луганському, а з минулого року – боронить нашу країну на Покровському напрямку. Мати ж поки займається дітьми: окрім Кирила, в сім’ї є ще 9-річний Макар і 7-річна Арінка. Кирилові потрібна допомога з сенсорами.