Діти з аутизмом бачать світ інакше

Ярослав, або, як ласкаво називає мама, Ясік, народився слабеньким малюком, з вагою 2 кг і 45 см зростом. Перший рік життя був дуже важким. Дитина погано їла, були проблеми з животиком, перед кожним годуванням хлопчик приймав багато препаратів. Малюк перші місяці життя майже не спав. Мама всю ніч ходила з ним на руках, а малюк плакав, погано набирав вагу. Засинав тільки на короткий час, і то після того, як його годину-дві качали на руках. Трохи пізніше лікарі виявили непереносимість лактози, глютену, казеїну, змінили суміші на безлактозні. Потихеньку все налагоджувалося. Ясік у рік важив всього 7 кг. Проблеми з животиком почали йти на задній план.

Двох років малюк ще не говорив, їв тільки протерту їжу, давився шматочками. Їжею не цікавився взагалі, не брав у руки, не тягнув до рота, не відгукувався на ім'я, своєрідно грався іграшками, будував їх в ряд, стукав ними, кидав, особливого інтересу не проявляв. Мама з цього приводу не раз зверталася до педіатра, невролога, але ті лише відмахувалися, мовляв, дитина занадто маленька, ще рано, до трьох років заговорить, хлопчики вони всі такі...

Але до трьох років малюк так і не заговорив. І знову був невролог, а потім і психіатр, до якого мама звернулася, і ніхто не бачив проблеми: "Відстає в розвитку, нажене пізніше". Дізнавшись, що в місті відкрили інклюзивно-ресурсний центр, звернулися до них, пройшли діагностику, Ярослав почав там займатися з фахівцями. Але мови так і не було. Крім цього, дитина рідко відгукувалась на ім'я, не було вказівного жесту, якщо щось потрібно було, він або істерив, плакав, або іноді брав мамину руку і показував, що хотів би.

Коли Ясіку виповнилося 3,9 року, він із мамою поїхав на консультацію до психіатра до Києва, яка, поспілкувавшись з дитиною, відразу поставила діагноз "дитячий аутизм", який підтвердили ще кілька її колег. Пробувши в Києві тиждень на діагностиці, маму з Яриком відправили додому з рекомендаціями на 60 сторінок друкованого тексту, як займатися, які є проблеми в розвитку.

Зараз Ярославу 4,3 року, він відвідує інклюзивно-ресурсний центр, також займається у приватного фахівця. Мама малюка медпрацівник, вона знає, що аутизм не лікується, це назавжди. Її син буде завжди відрізнятися від інших діток. Вона самостійно намагається реабілітувати сина, навчити його обслуговувати себе. Мама виховує дитину сама, вона має інвалідність по цукровому діабету, зору (Ви з нею знайомі по проєкту "Порятунок для мами"), у сім'ї є старша сестричка, вона вже студентка.

У Ярика збережений інтелект, він знає кольори, тварини, рахує до п'яти, навчився грати в рольові ігри з іграшками, складає складні пазли на 50-60-90 деталей, все розуміє. Але не говорить, всього 4-5 слів, не обслуговує себе, не може жувати тверду їжу не вміє це пити з чашки, не вміє комунікувати з іншими людьми і дітьми, він любить діток, але грає своєрідно, стрибає, сміється поруч із ними, а вступати в гру не вміє.

Йому дуже потрібні реабілітації у фахівців, які займаються дітьми з аутизмом. Якщо це робити регулярно, то у Ярослава є шанс заговорити, піти в звичайну школу. Так, він буде трохи іншим, але він зможе вчиться і жити повноцінним життям.

В рамках проєкту ми збираємо кошти на необхідні для Ярослава аналізи, вітаміни та реабілітацію.