Дитинство, яке чекає на крок

Коли мама вперше взяла Максима на руки, він був менший за її долоню – 1300 грамів життя. Лікарі говорили про "час і терпіння", обіцяли, що він зможе ходити, але очікування змінилося боротьбою.

Після місяців безрезультатного очікування родину накрила правда – у їх дитини інвалідність, ДЦП. Це було боляче та несправедливо, але мама не дала цій реальності зламати їх. Почалися нескінченні пошуки спеціалістів, реабілітації, операції. У різних містах, у різних центрах вони намагалися знайти шлях до руху для свого сина.

Два оперативних втручання допомогли розслабити мʼязи ніжок, але разом із покращеннями зʼявилися й нові труднощі – спина хлопчика ослабла, одна ніжка почала "завалюватися" всередину. Втім, 12-річний Максим не здається. Він уміє самостійно сідати, стояти біля опори, крутити педалі триколісного велосипеда. Цей хлопець – приклад великої сили в маленькому тілі.

Максим – дуже розумний, чуйний та добрий хлопчик. Він захоплюється інформатикою, любить ігри та прагне бути таким, як його однолітки. У школі він старається не відставати, але найбільша його мрія – навчитися ходити. "Хоча б потроху, але самостійно", – ці слова мами сповнені надії й болю водночас.

Дитинство та юність не повинні проходити через обмеження. Зараз, поки Максим зростає, кожен день має значення – мʼязи потребують активної роботи, а тіло реагує на вправи та лікування. Це останні роки, коли можна досягти справжнього прориву, і мама не хоче втратити цей час.

Сімʼя пройшла довгий та виснажливий шлях, але вони не опускають руки. "Ми працюємо, живемо й радіємо кожному дню, наскільки можемо, але нам дуже потрібна допомога", – каже мама. Їхня найбільша мрія – бачити, як Максим робить свої перші впевнені кроки.

Давайте разом допоможемо здійснити це диво – подаруємо хлопчику шанс пройти реабілітацію, а значить отримати шанс на рух, на свободу, на життя без меж.