Допоможемо захиснику з ампутацією ніг

"Я громадянин Словенії. На початку цього року я приїхав в Україну. Відчув, що не можу лишатися осторонь війни, яка забирає життя людей, котрі ніколи не просили про цю біду. Я був диспетчером в Австрії, мав спокійне життя, але всередині щось кликало. Хотів бути поруч з тими, хто бореться за свободу. Хотів допомогти так, як умію.

Мій позивний "Артур". Так зручніше було хлопцям, а потім і мені. Тепер це як друга шкіра. Я служу в 25 повітряно десантній бригаді як оператор дрона. На Покровському напрямку ми бачили все. Бруд, туман, рухи ворога, холод, втому. І відчуття, що твоя робота справді важлива.

Того дня я повертався з розвідки. Була майже тиша. Знаєте, така тиша, яка насторожує. Один крок… і чорне провалля. Міна, найімовірніше скинута з ворожого дрона. Різкий хлопок, світ падає вбік. Я усвідомив одразу… ноги… їх уже нема. Але свідомість трималася міцно. Я дихав, намагався не думати зайвого.

Поки лежав, робив усе, що міг. Накладав собі турнікети. Перевіряв, де ще пішла кров, чи є уламки. Тримався, хоч руки ледь слухалися. Потім приїхали хлопці з нашої позиції. Обережно, швидко, з тими рухами, які приходять тільки тоді, коли ти вже сотні разів рятував побратимів. Вони перепровірили все, заспокоїли, а я… я найбільше переживав, щоб через мене ніхто інший не постраждав. Слава Богу, всі лишилися живі.

Евакуювати мене вдалося лише наступного дня. Я був при свідомості весь цей час. Уже в лікарні дізнався повний масштаб ушкоджень. Ампутація обох ніг вище коліна. Травмована ліва кисть. Осколкові поранення. Ланцюг операцій. Довгі ночі. Повільні ранки.

Але життя не закінчилося. Просто стало іншим.

Зараз я чекаю, коли культі остаточно заживуть, та починаю шлях реабілітації. Треба навчитися пересуватися кріслом колісним, зміцнити м’язи, повернути контроль над тілом. Та розпочати підготовку до протезування. Ціль – знову стояти. Хочу знову працювати з дронами в армії, залишатися корисним. Мрію бути поруч із тими, заради кого я сюди приїхав.

Мені потрібна реабілітація в Західному реабілітаційно-спортивному центрі НКСІУ. Без неї шлях до протезування просто неможливий.

Фахівці центру пояснили мені план. Перший місяць загоюються культі. Другий місяць вони будуть їх формувати, бинтувати, працювати з рубцями, адаптувати до навантажень, до осьових. Це делікатний, складний процес. Третій місяць уже можна буде починати співпрацю з протезистами. Чи будуть це фахівці зі Львова, Харкова або ті, кого мені радили в Дніпрі, сказати зараз важко. Все залежатиме від того, як моє тіло відреагує на перші етапи. Але план є. Він амбітний. І дуже потрібний.

Щоб цей шлях почався, мені потрібна підтримка. Реабілітація триватиме не менше трьох місяців. Вона дорога. Але це мій шанс повернути собі рух, життя, роботу, сенс".