Хвороба, що передалася хлопцю у спадок

Для своєї мами Микола – бажана та довгоочікувана дитина. Жінка хворіє на діабет 1 типу, але попри все, Микола народився здоровим хлопчиком, повноцінно ріс і розвивався. У вісім років почав займатися карате, відвідувати змагання, займати призові місця, подорожувати Україною.

Та все змінилося на початку пандемії коронавірусу. Мама помітила до болю знайомі їй симптоми: млявість, постійну спрагу, часті походи до туалету. Дитина не розуміла, що з нею відбувається, а мамі вже було страшно. Так справдився її найгірший страх. Замір цукру глюкометром виявив результат, що вчетверо вищий норми… І час для жінки тоді зупинився.

Виклик швидкої допомоги, яка відмовилася їхати через пандемію. Поїздка в обласну лікарню на таксі. Приймальне відділення і реанімація. Нове життя, але вже з діагнозом "інсулінозалежний цукровий діабет 1 типу". Вираховування хлібних одиниць, введення інсуліну, введення щоденника, їжа через ваги, замір цукру кожні дві години. При тому, що на той час мама сама мала приблизно 27 років стажу з недугою, вона не могла навчити свого сина елементарних речей. До школи і на карате Микола повернувся вже з діагнозом. Життя вирувало далі: сприйняттям і насмішками, адаптацією і зривами, стрибками цукрів і постійним цілодобовим контролем.

Крихкий новостверджений баланс вдрузки розбило повномасштабне вторгнення. В умовах жорсткого дефіциту та страху вийти з підвалу мама відмовилася від свого контролю на користь сина. На щастя, родині вдалося виїхати: спершу за кордон, а згодом – у спокійнішу українську область. Миколі стали в пригоді сенсори, які допомогли йому менше соромитися своєї хвороби. Та стабільно їх купувати – непроста задача: в сімʼї працює лише вітчим, адже діабет матері вдарив ускладненнями по нирках та очах. Допоможіть вберегти цю незламну родину від подальших страждань та придбати сенсори!