Мамо, я теж хочу ходити

Назарові 17. Його мрія проста – ходити самостійно. Не дивитися здалеку, як інші сміються та граються, а зробити свій перший крок і відчути, що він теж може більше.

Вік, коли життя має вирувати, коли друзі кличуть на прогулянки, коли майбутнє здається безмежним. Але для Назара кожен рух – це робота, біль та надія одночасно. З дитинства він живе з діагнозами, які інші вимовляють пошепки: ДЦП (змішаний тетрапарез, атактичний синдром), множинні вади розвитку, дзеркальне відображення внутрішніх органів.

Назарові провели складну операцію на ногах, після якої розпочалася дуже важлива реабілітація. Вона – як міст між "не можу" і "зможу". Мама каже: "Він нічого не просить уголос. Але коли я бачу його погляд, коли він стежить за дітьми, що бігають, мені стає нестерпно. Я знаю – йому теж хочеться. І він має право на це".

Назар не звик здаватися. Він терпляче робить вправи, стискає зуби, коли боляче, і продовжує рухатися. Кожен новий рух – це не просто фізична дія, це маленька свобода. Але без чергового курсу реабілітації його шлях зупиниться.

Сьогодні в Назара є шанс змінити своє завтра. Один курс – це крок до самостійності, до життя, в якому не потрібно спостерігати здалеку, а можна бути всередині, жити на повну.

Допоможіть Назарові зробити цей крок. Давайте разом відкриємо йому двері в життя, де є рух, сміх та свобода!