Мій щасливий день

10 лютого – мій щасливий день. Саме тоді я народилася на світ. Я – Марина, і мама каже, що вона знала, що у неї народжуся саме я. Нас із мамою виписали з пологового на 4й день, я гарно їла і спала, як і годиться всім здоровим новонародженим малюкам. Мама розповідає, що одного ранку все змінилося…

10 лютого – мій щасливий день. Саме тоді я народилася на світ. Я – Марина, і мама каже, що вона знала, що у неї народжуся саме я. Нас із мамою виписали з пологового на 4й день, я гарно їла і спала, як і годиться всім здоровим новонародженим малюкам. Мама розповідає, що одного ранку все змінилося…

… Я почала сильно плакати, відмовлялася від їжі, моя права рука і ніжка почали смикатися. Це був мій перший судомний напад. Мене відразу забрали в реанімацію, зробили якісь болючі процедури (мама каже, що це називається спинно-мозкова пункція), сказали, що у мене менінгіт, і почали лікувати. Після наступної такої ж процедури (а їх було багато), лікарі вивели маму в коридор і сказали щось страшне, бо тоді мама довго плакала. Далі, як розповідає мама, у мене стався крововилив у мозок, мені було дуже погано…

Мама каже, що ми пробули в реанімації 3 місяці, але згодом нас відпустили додому. Але в першу ж ніч у мене знову почалися судоми, ми знову повернулися в лікарню. Тоді лікарі сказали, що у мене судомний синдром, але з часом все мине. Але мама каже, що я досі не вмію сидіти, говорити і ходити.

Одного разу мама перелічила мої діагнози татові, і він пішов. Мама каже, що він більше ніколи не повернеться, але я не розумію, чому він так зробив?.. Я дуже хочу, щоб мама більше не плакала, а я була здоровою, як і решта діток.

ПІБ: Ващенок Марина Андріївна, 10.02.2011 р.

Місто: Бровари

Діагноз: псевдобульбарний синдром, спастичний тетрапарез, вивих лівого тазо-стегнового суглобу, часткова атрофія зорових нервів, виражена затримка психомовного і статокінетичного розвитку