Не дайте серцю спинитися!

Клінічна смерть тривалістю в цілих 50 хвилин. Диво порятунку і ризик, не впоратися вдруге. 16-річний Ігор Золотухін має складне захворювання серця, воно може спинитися щомиті. Хлопцеві потрібен дефібрилятор – механізм, який змушуватиме орган битися. Інакше – вдруге його можу не врятувати.

Волейбол, баскетбол, біг. Останні п’ять років Ігор не тямив життя без спорту. У травні – чергові районні змагання з легкої атлетики, дистанція на 800 метрів. Ігор біг першим, до фінішу лишалося кілька метрів, здавалось, чергова перемога. Та раптом в очах потемніло.

«Я вже бачив як мій друг біжить мене вітати. Я був першим, усі були далеко позаду. Але в мене почало паморочитися в голові. Я зупинився. Більше я нічого не пам’ятаю».

Ігор впав. Він не дихав і серце його не билося. Рятувати хлопця одразу кидається тато його друга, він дивом виявляється поряд - вболівав за хлопців. До приїзду швидкої безупину робить непрямий масаж і штучне дихання. Адже навіть три хвилини клінічної смерті провокують невідворотні зміни у мозку. Швидка на виклик прибуває миттєво, але за злим жартом долі дефібрилятор – апарат, який розрядом струму мав би запустити серце – виходить з ладу.

Всю дорогу до лікарні померти йому не дають лише штучна вентиляція легень і масаж серця. Його роблять з такого силою, що ламають три ребра. І навіть в лікарні, коли до реанімації лишається рукою подати, ламається ліфт.

Здається, сама доля не лишає шансів. Але після 50 хвилин клінічної смерті серце Ігоря починає битися. Його запускає третій удар дефібрилятора. Тиждень в реанімації, потім ще два – в Сумській обласній лікарні. Тамтешнім кардіологам не вдається встановити причини зупинки серця. Воно всім видається здоровим. Відтак лікарі на свій страх і ризик – відпускають хлопця додому. Останні п’ять місяців його життя – це постійні обмеження і лише сподівання, що серце знову не підведе.

«Я відчуваю час від часу як збивається ритм. Так наче починаю задихатися, а потім - біль у грудях. Це дуже страшно». Пароксизмальна шлуночкова тахікардія – такий діагноз наприкінці жовтня Ігореві нарешті встановили в Інституті Амосова. Іншими словами – це синдром раптової смерті. Елементарне фізичне навантаження, як то підйом сходами, може спровокувати напад: серце почне шалено калатати, 220 ударів на хвилину, тоді зіб’ється ритм і воно – спиниться. І статися це може щомиті. Врятувати Ігоря може дефібрилятор. Не великий апарат, якими оснащені реанімації, а маленький портативний пристрій, міні-реанімація, який лікарі імплантують в тіло хлопця. Пристрій розрядом струму запускатиме серце за потреби. Це єдиний шанс хлопця на порятунок.

Операція треба робити терміново, Ігор з мамою уже чекають на неї в Інституті Амосова. Одначе поки дату призначити неможливо, пристрій вартістю в 175 тисяч гривень родині не по кишені.

У родині Золотухіних окрім Ігоря є ще двійко маленьких дітей, чоловік постійної роботи не має, мама – бюджетниця. Місячний дохід – кілька тисяч гривень. Необхідної суми не зібрати й за рік, а часу чекати – зовсім немає. Тож сподіватися Ігореві лишається лише на людську небайдужість. Не дати хлопцеві померти – це у Ваших силах. Варто лише натиснути – допомогти.

«Я дуже хочу вивчитися на психолога. Така у мене мрія. А ще хочу в спорт повернутися. Якби не серце, то я б уже майстром спорту став із спортивного туризму. Лікарі мені сказали, що з тим дефібрилятором потім у мене ніяких обмежень не буде, я зможу знову бігати. Дуже сподіваюся, що ми встигнемо зібрати гроші. Бо як ні.. я навіть думати боюся».