Не все так погано і безнадійно

На фото цей хлопчик – а звати його Артур, і йому п’ять років – ніби розводить руками й не розуміє, за що йому випали такі страшні випробування…

Хоча до року дитина розвивалася згідно зі своїм віком. А от у дворічному віці рідні почали помічати, що з хлопчиком щось не гаразд: він не реагував на звернення, крутив тільки одне колесо в машинці, не розмовляв, у нього був відсутній вказівний жест, малий бігав по колу, іграшками не цікавився, лише виставляв їх у рядок.

Мама Ольга забила на сполох, і почався сумний марафон по лікарях. Вони ставили різні діагнози, призначали медикаментозне лікування, але, на жаль, результатів не було. 

Нарешті батьки знайшли хорошого психіатра, який сказав: годі ходити по лікарях, займайтесь розвитком дитини. І поставив діагноз: дитячий аутизм з якісними порушеннями реципрокної соціальної взаємодії, комунікації, перцептивно-експресивним недорозвиненням мовлення, інтелектуальною недостатністю до рівня легкої розумової відсталості.

Навіть вимовити ці слова зможе не кожен! А ще в дитини наявні порушення уваги і активності та стереотипна поведінка. На вигляд він звичайна життєрадісна дитина, товариський і активний хлопчик, але… Артур не вміє гратися зі своїми однолітками, і все це через невміння контролювати свої емоції. Тому досить часто діти його бояться і не хочуть з ним гратися, бо він має деякі особливості. Проте дитина не може зрозуміти, чому так відбувається.

Артур значно відстає в розвитку від своїх однолітків. Особливо тяжко бачити це мамі, в якої не висихають сльози на очах.

Безперечно, не все так погано і безнадійно… Артур пройшов 2 курси реабілітації в центрі "Вікторія". І позитивна динаміка є! Він почав вимовляти окремі слова, повторювати мелодії деяких пісень, став більше розуміти і слухати. Але, певна річ, цього замало, треба багато працювати й не зупинятися. Зараз хлопчику необхідний масаж, робота з психологом і логопедом-дефектологом, басейн, ЛФК, щоб поліпшити вже набуті навички та вміння.

Тато Артурчика працює на двох роботах, але коштів катастрофічно бракує, адже мама безробітна, а єдиний дохід – це допомога по інвалідності від держави, а цього замало…

Батьки прагнуть допомогти своєму синочку! І тому звертаються до всіх небайдужих із проханням про поміч із лікуванням, аби їхнє маля почало жити повноцінним життям, щоб хлопчик мав шанс соціалізуватися в суспільстві, вчитися і розвиватися на рівні із однолітками.