Нове складне життя для Міри

Мірочка – весела, активна та життєрадісна донька своїх батьків. Вона єдина дитина в молодій сімʼї. Її появі раділа вся родина. Все було добре до 4-х рочків. Мірочка пішла у садочок, та з часом мама почала помічати, що з дівчинкою щось негаразд. Вона змарніла, схудла, стала вередливою й часто жалілася на болі у ніжках, більше відпочивала, менше бігала. А ще багато просила пити й часто відвідувала туалет. На новорічному святі, коли всі діти гарно виступали й танцювали, Міра була сумна. ЇЇ бабуся, яка працює в лікарні, була занепокоєна станом онучки та порадила виміряти дитині рівень цукру в крові. Наступного дня натщесерце замір показав дуже високий рівень цукру – передзвонили до лікарні, там сказали негайно везти дитину до них.

А потім був жах. Реанімація, забір крові через кожну годину, крапельниці, аналізи й невтішний діагноз – цукровий діабет І типу. Невиліковний, пожиттєве введення інсуліну. Шок і розпач, життя перевернулося з ніг на голову.

Мірочці доводиться постійно носити сенсори на тілі, щоб контролювати рівень глюкози, без цього життя немислиме. А цукор у такому віці дуже нестабільний, з різкими перепадами. На місяць потрібно хоча б 2 сенсори, але ціна зависока. Це забирає значну частину бюджету сімʼї. Мама не працює, оскільки дитина ще мала й потрібно весь час бути поряд та слідкувати за показниками. Мама просить допомоги – отримати сенсори для своєї донечки.