Подаруйте Вероніці руку

"Мене звати Альона, я мама 12-річної дівчинки, яку звати Вероніка. До того страшного дня вона була звичайною, світлою дитиною – завжди поруч, завжди усміхнена. Любила доглядати за молодшими братиком і сестричкою, допомагала мені по господарству, їздила з татом на тракторі, обожнювала малювати в школі. Її вірний друг – наш собака Вовчик – завжди був поряд.

А потім був ранок, який я не забуду ніколи. Я саме була на городі за селом, коли до двору під’їхала машина з газом – заправляла людям балони. За декілька хвилин розпочався обстріл. 

Першими були три артилерійські прильоти. Перші два снаряди пролетіли прямо над нашим будинком. Діти злякалися, вибігли до чоловіка, і всі разом побігли ховатися в погріб – повз ту саму газову машину. І саме в цей момент, у десяти метрах від них, прилетів третій снаряд.

Але на цьому все не закінчилося.

Від вибуху всі втратили свідомість. Коли чоловік отямився, він побачив, що сам повністю у вогні, а з машини рине газ. Навпомацки, крізь дим та полум’я він витягнув дітей. Веронічці уламком відірвало руку. Молодшому синочку роздробило чашечку коліна. А наша середня донечка… загинула просто на очах сестрички.

Двоє водіїв газової машини згоріли на місці. Брата чоловіка – дядька Вероніки – тоді теж поранило: йому відірвало ногу.

Після артобстрілу нас почали добивати з дронів. Ворог прицільно бив по нашому подвір’ю, по дорогах. Не давали нам загасити пожежу. 

Швидка не приїжджала. Ми самі, власною машиною, вивозили дітей у сусіднє село, звідти вже швидкою – до Чернігова. Вероніка не розмовляла ні з ким, лише зі мною. Потім з нею почав працювати психолог, і поступово вона поверталася до життя.

Вона вчилася все робити знову – лівою рукою. Пише, малює, грається з братиком. Хоч руки вже немає, але є неймовірна жага до життя. І є велика мрія – протез, який зможе рухати пальчиками".

Зараз Вероніка має косметичний протез, зроблений у Литві. Він не функціональний – його видають першочергово для рівноваги та адаптації. Але Вероніка хоче більшого – хоче мати справжню біонічну руку, якою можна обійняти, взяти щось до рук, малювати, писати. І вона вже довела, що готова: самостійно навчилась знімати та вдягати протез, використовувати його без страху й комплексів. Лікарі були вражені її завзяттям.

"Що таке біонічний протез і чому ми звертаємось по допомогу?

Як пояснив протезист, біонічний протез – це складний високотехнологічний пристрій, який дозволяє рухати пальцями, тримати предмети, розчісуватися, писати, обіймати. Саме цього так прагне Вероніка.

Але через дію Постанови КМУ №321, держава не має права видати новий протез, якщо один уже був наданий – навіть якщо він косметичний та не виконує функцій руки. Ми офіційно вважаємось "забезпеченими" на 3 роки. Отже, жодної копійки на функціональний біонічний протез від держави ми не отримаємо ще мінімум три роки.

Усе, що сталося – в одному подвір’ї. Тут, удома.

Ця війна – не десь там. Вона зайшла на наш двір, знищила наше життя, відібрала у Вероніки руку, у батька – здоров’я, у дядька – ногу, у сестрички – життя.

Та попри все, Вероніка тримається. Сильна, життєрадісна, світла. Вона заслуговує на шанс.

Мій син, якому зараз лише чотири, каже: "У Вероніки буде залізна рука, мамо". Я молю Бога, щоб це стало правдою. Щоб моя донечка мала змогу не просто вижити, а жити повноцінно. Малювати, писати, гратися, обіймати…

Дякуємо кожному, хто допоможе. І, будь ласка, пам’ятайте: війна триває. І навіть якщо вам здається, що "все спокійно" – десь зовсім поруч хтось втрачає найцінніше".