Простягніть руку допомоги Максиму!

UPD: на превеликий жаль, Максим помер. Хвороба виявилася сильнішою. Команда УББ приносить наші найщиріщі слова співчуття рідним хлопця та дякує всім, хто підтримував Максима. Ця історія почалася, коли Максиму було 14. Діагноз гострий мієлобластний лейкоз обіцяв хлопчикові 70% ймовірності, що він виживе. За роки, що минули відтоді, було все: повна ремісія і впевненість у перемозі над хворобою, два рецидиви, дві пересадки кісткового мозку від рідного брата.

Але боротьба все ще триває. Залишився один шлях: ТКМ від нерідного донора. За цей час Максим встиг стати дорослим, і виявилося, що в Україні дорослому лікуватися значно складніше, ніж дитині.Важко передати, що відчуває людина, яка півтора року боролася з тяжкою недугою, перенесла безліч блоків хіміотерапії, коли вона, здавалося б, повністю видужавши, захворює знову. І розуміє, що попереду той же довгий шлях, з болем і нудотою, з одноманітністю лікарняних стін і невідомістю.

Лікарі порекомендували Максиму трансплантацію кісткового мозку. В Україні зараз проводять ТКМ тільки від донорів-родичів і тільки дітям. Рецидив трапився на початку серпня 2013 року, а в середині серпня хлопцеві виповнилося 18. Це означало, що чекати операції на батьківщині більше не доводиться.

Максим з мамою вирушив до Білорусі, де готові були зробити пересадку. Він уже почав проходити там лікування, але тут з київського «Охматдиту» повідомили, що готові все-таки прооперувати Максима, незважаючи на вік. Хлопчик відразу ж повернувся в Україну.

Після першої пересадки поліпшення не настало, і лікарі, вирішивши, що біоматеріалу не вистачило, провели повторну трансплантацію. Аналізи потроху наближалися до норми, хлопчика лікували новим препаратом, але в грудні цього року відбувся новий рецидив. І потрібно все починати спочатку.

Максиму належить пересадка кісткового мозку, на цей раз від нерідного донора. Міністерство охорони здоров'я видало офіційний висновок: в Україні хлопчику допомогти не можуть. Це означає, що можна розраховувати на державну квоту на лікування за кордоном.

Але є одна перепона: з держбюджету готові оплатити безпосередньо трансплантацію, але перед нею обов'язково потрібно пройти протирецидивну хіміотерапію. І жодна українська лікарня не готова прийняти Максима. Десь посилаються на відсутність необхідного обладнання, десь відмовляють тому, що у хлопчика немає офіційного статусу постраждалого внаслідок аварії на ЧАЕС.

Провести необхідний курс лікування знову запропонували в Білорусі. Вартість обстеження і трьох блоків хіміотерапії складе 50 000 доларів. Як тільки були зібрані перші 20 000, їх внесли як передоплату і Максим з мамою вирушили до Мінська, бо починати «хімію» потрібно було терміново. Але щоб закінчити лікування, потрібно ще 30 000 доларів.

Максим живе в лікарнях уже 5 років. Думаєте, він занепав духом? Зовсім ні. Хлопчик дистанційно вчиться, закінчив школу. Увійшовши в ремісію, він був так натхненний працею лікарів, що надійшов в медучилищі. Але зіткнувшись з хворобою знову, місяцями спостерігаючи систему роботи української охорони здоров'я, Максим передумав і вступив у Чернігівський педагогічний університет на біофак.

Незважаючи на хворобу, він вже здав зимову сесію. Максим сильний, він повинен впоратися з недугою. Давайте дамо йому цей шанс!

Цей проєкт було відмінено, зібрана сума становить 12 720 грн. Коштами розпорядилися згідно із ППП МБФ "УББ" та рішеннями Донорів проєкту.

ПІБ: Дикий Максим Григорьевич, 14.08.1995

Місто: Чернігівська область

Діагноз: гострий мієлоїдний лейкоз