Реабілітація після складної ампутації

"До війни моє життя було простим і мирним. Я працював на виробництві, чекав вихідних, щоб поїхати на риболовлю, будував звичайні чоловічі плани. Я не шукав війни і не мріяв про неї. 2 грудня 2021 року розпочав свій військовий шлях. Служив строкову службу у ВМС, наш підрозділ перебував на Одещині та Миколаївщині. Там я вперше побачив, наскільки близько смерть і наскільки дорого коштує кожен прожитий день.

У 2024 році нас, строковиків, на рік відпустили зі служби. У мене був вибір – повернутися до цивільного життя. Але я не зміг. Я бачив, що війна не закінчилась, що вона триває тут і зараз. Тому в 2025 році я добровільно мобілізувався та приєднався до 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Мене направили на Харківський напрямок. Я знав, що там буде важко. Але я знав, заради чого туди йду.

17 серпня 2025 року, місто Вовчанськ. Ми виконували бойове завдання, тримали оборону. У якийсь момент – скид боєприпасу з ворожого БпЛА. Вибух. Я залишився при тямі. І цей момент я пам’ятатиму завжди. Біль, шок, кров – і повне усвідомлення того, що або я дію зараз, або не буде вже ніякого "потім".

Я сам надавав собі першу допомогу, накладав турнікети. Поруч був мій побратим. Він теж був у шоковому стані, але зібрався і допоміг мені затягнути турнікети. Через постійні обстріли ми довгий час не могли дістатися до евакуації. Коли з’явилася можливість, побратим виніс мене на собі, бо у той час я вже втрачав свідомість. Загалом понад дев’ять годин я перебував у турнікетах. Саме це врятувало мені життя. І саме це стало причиною того, що обидві мої ноги довелося ампутувати.

Перша операція була в Харкові. Мене стабілізували і відправили до Києва. Потім – Львів. Кілька важких операцій, лікарні, біль, усвідомлення нової реальності. Надвисока ампутація обох нижніх кінцівок – це не просто медичний діагноз. Це момент, коли ти маєш заново навчитися жити, приймати себе і не зламатися.

Зараз я не будую далеких планів. Для мене найголовніше – відновити фізичний і психологічний стан, навчитися жити в нових умовах, повернути собі самостійність і віру в майбутнє. Я хочу жити повноцінно, попри все, що зі мною сталося.

Для цього мені потрібна якісна, спеціалізована реабілітація у "Західному реабілітаційно-спортивному центрі" НКСІУ – місці, де працюють з такими складними випадками, як мій, і де забезпечують не лише відновлення, а й дають шанс на активне життя. Така реабілітація потребує 240 000 грн, тому змушений звернутися по допомогу.

Я пройшов війну і вижив. Але шлях після поранення – це ще одна боротьба. Знаю: попереду буде важко, але точно знаю, я не сам. З підтримкою зможу піднятися, стати сильнішим і знову відчути смак життя".