Реабілітація ветерана після складного поранення

Ветеран Сил спеціального призначення потребує реабілітації. Андрій отримав тяжке поранення внаслідок мінометного обстрілу під Бахмутом: поранення голови, кінцівок, переніс десятки операцій. Попри це, він зберіг рішучість та мріє знову ходити без болю.

"Мене звати Андрій Курило, позивний "Механ" – скорочено від "механік-водій". Хоча, правду кажучи, керувати технікою я не встиг – не було коли. По життю я автослюсар. Люблю цю справу, ще до війни ремонтував машини й мрію до цього повернутися.

На війну я пішов добровольцем у березні 2023-го. Служив у складі 23-го окремого батальйону Сил спеціального призначення президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького. Просто не міг залишатися вдома, поки інші тримають фронт. Хотів бути корисним.

Своє поранення я отримав під Бахмутом у районі селища Іванівське на напрямку Часів Яр.

Все сталося раптово. Я не почув вибуху – лише відчув, як щось ззаду наче збило мене з ніг. Хотів підвестися, але не зміг – здавалося, що хтось наступив мені на спину. Кров текла з усіх кінцівок, навіть з-під каски. Але рація була на мені – добре закріплена. Спробував вийти на зв’язок. Мене почув "Золотой", побратим, з яким я був в "учебці". Він прибіг і наклав чотири турнікети – всі кінцівки були посічені. Ще й голову перевʼязав. Я намагався йому допомогти правою рукою – єдина, що тоді  слухалася. Добре, що нас навчили першої медичної допомоги, знання врятували мені життя.

Мене винесли хлопці. Я все пам’ятаю.

Те, як мене несли. Їхні очі. Їхні руки. Їхню сміливість.

Я був частково паралізований. Не рухався майже зовсім. Зараз – уже краще.

Я можу самостійно сісти на ліжку, пересунутися на крісло колісне, сам миюся, сам ходжу до туалету, навіть до магазину добираюсь. Але цього мало.

Моє головне бажання – знову ходити. Не для того, щоб комусь щось довести. А щоб повернутись до життя й знову ремонтувати машини. Це моя справа, моя мрія, моє вміння.

Для цього мені потрібна спеціалізована реабілітація в "Західному реабілітаційно-спортивному центрі" НКСІУ. Це фаховий центр, де працюють саме з такими травмами, як у мене. Там є шанс – справжній – стати на ноги. Але реабілітація тривала та дорога. Я не зможу пройти її без підтримки.

Я знаю, що попереду ще багато болю, зусиль і терпіння. Але я не здамся.
Бо я – живий.
Бо я маю справу, яку люблю.
Бо поруч – мої рідні і близькі",  – зазначає Андрій.