Слуховий апарат для ветерана

Інженер - геофізик за фахом, яка провела все життя у відрядженнях в складі польових вишукувальних партій, Валентина Василівна Садова і в свої 85 не готова віддалятися на спокій. Тепер місцем докладання її сил стала ветеранська організація, де ця дивовижна жінка намагається бути корисною суспільству. Але, як і у більшості людей її часу, війна залишила свій відбиток на здоров'я Валентини Василівни. Вона практично нічого не чує.

Ми зустрілися з нею в офісі районної «первинки», де колеги по організації сердечно вітали Валентину Василівну з ювілеєм, і передаємо вам її історію:

«Мені було 10 років, коли я з матір'ю і молодшою сестрою поверталася з евакуації з Киргизії, де мій батько був начальником військово-морської спецшколи і готував курсантів. Поверталися ми дуже довго і важко. І нарешті, в кінці лютого 1944 року потяг віз нас з Харкова до Києва. Вагон, в якому ми їхали, виявився з дірою, пробитою колись не розірваним снарядом. З утвореного отвору страшно тягло холодом. За час шляху крижаним вітром мені надуло ліву частину голови і вухо. Тоді була дуже холодна зима. Одяг була поганим, не призначеним для холодів. Наслідки цієї поїздки залишилися зі мною на все життя. Я мучилася від постійних простуд і нежиті. Потім стала глухнути».

Але життя пішло своєю чергою - вже в Києві Валентина закінчила середню школу і вступила до університету ім. Шевченко на геофак. Після отримання спеціальності інженера-геофізика 40 років пропрацювала в інституті транспорту нафти. Працювала в польових партіях начальником проєктно- вишукувальної групи.

«Ми їздили по всьому союзу - Сибір, північ. Нафтопроводи «Дружба», «Ухта - Ярославль». Вивчали ґрунти, виключали вплив вод і шкідливих ґрунтів на труби. Ми виїжджали або вилітали на місце. Працювали в польових умовах, ночуючи в сторожках колійних обхідників. Відрядження могло тривати місяць. Уже вдома писали звіти, складали проєкти», - розповідає про свою роботу Валентина Василівна.

Після виходу на пенсію активна і цілеспрямована жінка більше 30 років віддала роботі у громадських організаціях ветеранів. У 2003 році Валентина Василівна створила і очолила первинну ветеранську організацію в новому мікрорайоні Харківського масиву Києва. У міру можливості працює там і зараз. Валентина Садова з гордістю показує нам альбом своєї «первинки». Кожна сторінка присвячена комусь із почесних ветеранів. Тут учасники бойових дій, ось - Герой Радянського Союзу, в 19 років зробив подвиг, тут - льотчик, за ним жінка-лікар, яка пройшла всю війну у шпиталях.
«У моїй «первинці» було близько 1500 ветеранів, зараз близько 800. Нам дуже приємно було ходити до дітей до школи. Запам'яталося, як в школі на зборах ми вручили медалі ветеранам, які воювали в Білорусії. Я вважаю, що головне завдання ветеранів - це робота з молоддю »- підсумувала нашу розмову Валентина Василівна.

Не все просто було і в особистому житті Валентини. Трагічно склалося життя сім'ї сина. У 90-х жінка залишилася з двома онуками на руках - 10 і 14 років. Піднімала онуків сама. Старший онук навчався в кулінарному технікумі і йому, як сироті, давали хороші пайки. Багато в чому завдяки їм і пенсії існували.
А два роки тому Валентині Василівні провели внутрішньочерепну операцію з видалення гематоми, і жінка повністю оглухла на ліве вухо і погано бачить лівим оком. Лікарі поставили їй діагноз: хронічна нейросенсорна туговухість 3 ступеня. Лікування захворювання недоцільно.

Давайте підтримаємо цю чудову жінку і зберемо 17 000 грн для надання їй якісного і зручного слухового апарату!

ПІБ: Садова Валентина Василівна, 28.07.1933 р.

Місто: Київ

Діагноз: Хронічна двобічна нейросенсорна приглухуватість III (третього) ступеня