Тяжке поранення голови

"Я – мама Назарія. Любов.

Досі пам’ятаю той вечір, коли задзвонив телефон. Медик говорив спокійно, але я відчувала, що він намагається втримати голос. Мій син, солдат Назар Терлецький, отримав важке поранення під час виконання бойового завдання біля Торецька, Донецької області. Артилерійський обстріл, вибух – і Назар непритомний на полі бою. Він пролежав там майже добу, поки побратим не зумів його винести.

Вибухова травма, забій і здавлення головного мозку важкого ступеня, перелом лобної кістки, обширні крововиливи, кома. Потім – декомпресійна трепанація черепа й складна операція: резекція геморагічного забою, пластика мозкових оболонок аутотканинами. Коли мені це сказали, я нічого не розуміла з тих медичних термінів. Лише одне: мій син – між життям і смертю.

Його перевезли до Вінниці, потім до Львова, далі – у Дрогобич, у військовий госпіталь. Кожне нове місто було, як ще одна надія. Назар перебував у медикаментозній комі. Чотири тижні. Лікарі робили все, що могли, а я просто сиділа біля нього і молилася. Не питала нічого – бо вірила, що Бог не залишить.

Важливою підтримкою була його дружина. Вона не зламалася. Трималася заради нього, заради їхнього маленького сина. Я ніколи не забуду, як він якось тихо сказав: "Я попросив Святого Миколая, щоб татко відкрив очі". Так щиро, по-дитячому, без сліз – просто сказав, як людина, яка вірить, що дива трапляються.

І сталося. Назар почав ворушити пальцями. Потім відкрив одне око. Потім друге. Це були маленькі кроки, але для нас – початок нового життя.

Після всіх операцій у Назарія залишилися складні наслідки: порушення рухів, координації, мови, слабкість правої половини тіла, проблеми з пам’яттю. Лікарі зазначають, що потрібна тривала спеціалізована реабілітація в умовах кваліфікованого центру. Саме тому ми звернулися до "АГАПЕ" – реабілітаційного центру, який має досвід відновлення після тяжких черепно-мозкових травм.

Назар пройшов через реанімацію, через численні ускладнення – аспіраційну пневмонію, гастростому, повторні операції. У документах пишуть сухо: "непридатний до військової служби". А для мене це означає одне – він живий, але потребує нашої підтримки.

Він був поліцейським, служив чесно. Пішов на війну, не роздумуючи. Казав: "Хтось має тримати цей фронт". І тепер фронт – у нього всередині. Ми мріємо лише про одне – щоб Назар знову міг самостійно ходити, говорити, тримати на руках свого сина.

Щоб міг жити, а не просто існувати після війни.

Я прошу допомоги. Від імені матері, яка щодня бачить, як її дитина бореться за кожен рух. Кожна гривня, кожна добра думка – це шанс для Назарія зробити наступний крок.

Він уже вижив там, де шанси були мінімальні. Тепер я роблю все, щоб допомогти йому повернутися до повноцінного життя".