Торакальне відділення стало для Дарія домом

Тринадцятирічний Дарій – унікальна дитина з настільки ж незвичною медичною історією. Все почалося, коли йому не було ще навіть трьох, коли хлопчик вперше захворів бронхітом. Із ним він запекло змагався цілий рік: кожних два тижні з перервою в 5-6 днів госпіталізація. Щойно ставало краще, як одразу бронхоспазм. Діагноз – абструктивний бронхіт. Та щось явно не сходилося: навіть пів року в сумі проведених на антибіотиках не покращили стану Дарія. Лише згодом, після виснажливих алергопроб та прік-тестів, була виявлена справжня недуга хлопчика – астма.

Інгалятор та аерочамбер юлайзер були замість іграшок в маленькому портфелі, а торакальне відділення за 170 км стало для дитини з матір‘ю другим домом. Тим часом, батько не допомагав абсолютно ніяк – лікуванням хлопчик завдячує батькам мами.

Хлопець виріс, завдяки диханню ранковим морським бризом астма потроху відступала. Та цим все, на жаль, не завершилося. Одного дня, звична вітрянка переросла в стрептодермію. В лікарні в інфекційному відділенні Дарій почав пити ну дуже багато води – до семи літрів, і це лише вдень. Цукор при виписці наче як в нормі - якщо його дійсно хтось робив. Симптоми не спадали, і вимірювання цукру за тиждень підтвердило найпекельніший страх: показник перевищував норму в п‘ять разів. Після термінової госпіталізації, хлопцеві діагностували цукровий діабет І типу.

Завдяки допомозі небайдужих, родина змогла зібрати гроші на інсулінову помпу. Проте медичний догляд за діабетиком – вельми недешевий процес, витрати в якому не припиняються ніколи. А недуги сім‘ї ветерана війни та інваліда внаслідок неї не обмежуються Дарієм – мати парубка має третю групу інвалідності пожиттєво через онкологію. Зараз Дарію потрібні сенсори безперервного моніторингу рівня цукру в крові. Ця сім‘я незламно й рішуче боролася за кожен наданий їм на цій землі день – станьте їхніми союзниками в цьому бою!