Вибухонебезпечний маленький Вадик

Хлопчику чотири роки. У нього гострий лімфобластний лейкоз, група високого ризику. Це рак крові, з яким, у випадку Владика Підтоптаного, абсолютно не страшна хіміотерапія - винна підла поломка гена. Тому потрібна пересадка неспоріднених донорських клітин кісткового мозку. Якщо зробити трансплантацію вчасно, рак може зовсім зникнути. Але в Україні такі операції не роблять. Їх роблять, приміром, в Італії, і Владика вже чекають у клініці в Турині.

Небагата родина з міста Лубни отримала рахунок на 140 тис. євро. І тут вихід один: будемо рятувати Владьку всією країною, чужих дітей не буває.

Я сиджу на дитячому майданчику і чекаю зустрічі з Владиком. Ми повинні були познайомитися з ним ще тиждень тому, але аналізи у дитини впали і йому заборонили виходити з палати, підключили до крапельниці. Залишалося чекати.

Вдень на майданчику у відділення онкогематології Охматдиту порожньо і тихо. Дітей виводять на вулицю не раніше п'ятої вечора - спекотне сонце для них небезпечно. У пісочниці без піску самотньо валяються абсолютно даремні іграшковий совочок і зламане відерце. Всі вікна відділення заклеєні світловідбиваючими стрічками - жалюзі та штори в лікарні заборонені.
Спека спадає. Діти в масках виходять на вулицю. Нарешті, з будинку виходить і Владик: блакитна картата кепка, окуляри з чорними стеклами і блакитний оправою, маска зі звіринками, синя картата сорочка, сині шорти, сандалики.

Це приголомшливе "інкогніто" дуже діловито прямує до мене і сідає поруч на лавку. Я теж в масці, але з такої нагоди одягаю ще й темні окуляри.
- Лена.
- Ва-адік, - не вимовляючи букву "л" коротко відповідає малюк і відвертається від мене.

Мама хлопчика гуляє неподалік і не заважає нашому спілкуванню. Я ж якийсь час спілкуюся зі спиною Владика, яка, втім, охоче відповідає на всі мої запитання.

Спина Владика раптово підскакує, розмахує руками і розповідає мені про собак своїх бабусь, які залишилися в Лубнах: злий Бетик і добра Дінка. Потім спина різко стихає і сідає назад на лавку. З листопада 2014 року, коли Владик раптово захворів, про собак, звичайно, довелося забути.

Хлопчик каже, що зараз він у лікарні, бо мама сказала, що треба тут побути і полікуватися. Він слухняно терпить. Звичайно, дуже сильно плаче під час процедур, але не брикає.

Спина Владика зняла окуляри і почала сильно бити ними по лавці. Нервує. Шкіра на пальцях Владика шорстка і обідрана. Нервує. Очі явно сльозяться і сверблять. Владик дуже нервує.

- Мама! Я хочу зняти маску! Мама, я хочу зняти маску, ну будь ласка, мама, я хочу зняти маску! - він тільки що спокійно розповідав мені про своє лікарняному одного, а тепер плаче і кричить.

- Владик, будь ласка, не сердься. Ти ж знаєш, що не можна зараз її зняти, - тихо і спокійно відповідає мама.

- Ааааа! Муха! Прибери її! - злякався малюк.

- Ось бачиш, коли ти сердишся, на тебе летять мухи. Заспокойся, сину.

- Тоді поміняй мені маску, - заспокоюється Владик і повертається до мене, навмисне показуючи своє бліде обличчя хоча б на секунду.

Він знову спокійний. Він сміється, коли я питаю його про тата і з задоволенням розповідає, як вони б'ються з ним на кулаках, як грають у машинки. Як з татом взагалі добре і класно, коли він приїжджає в лікарню на вихідні.

Не завжди Владику можна залишати палату, і тоді тато просто терпляче чекає всі дні на стільці в холі в надії побачити сина хоча б на пару хвилин.

Владик голосно сміється, махає руками, стрибає. Але раптом знову змінюється і починає плакати. Він згадав, що забув в ігровій світловий меч і отримає його тільки завтра, коли кімнату відкриє медсестра. Навколо нас знову почали літати мухи.

Це не Владик такий експресивний. Це гормони, якими пригнічують агресивний розвиток хвороби Владика. Тому гучний сміх, тому сльози. Він плаче, коли я пропоную зробити з ним фото. Але ми з мамою дозволяємо зняти йому на мить маску і він погоджується.

Владик зриває ненависну маску, відкриває нам своє обличчя і дуже голосно сміється - мовляв, дивіться, у мене є особа, я красивий, я класний, я хороший малюк, я сміюсь!

Ми робимо фото, а потім прощаємося. Маска повертається на місце, на очі натягаються окуляри - "інкогніто" пора повертатися в свій лікарняний замок, де в ігровій кімнаті замкнений світловий меч.

Рано чи пізно гормональні препарати перестануть так сильно діяти на настрої Владика і він стане спокійніше. А ось рак крові не стане спокійніше. Зараз хлопчик у ремісії, але його хвороба може повернутися так швидко і непередбачувано, що гормони Владика тільки позаздрять швидкості змін.

Без операції вона обов'язково повернеться. Ми не можемо так ризикувати. Діти повинні жити.

ПІБ: Підтоптаний Владислав Сергійович, 10.09.2010 р.

Місто: Полтавська область, Лубни

Діагноз: гострий лімфобластний лейкоз, common-All