Здоровенькі були

Часом віяння долі безжальні, навіть жорстокі. Доленосні манівці та стежини подекуди можуть завести в найболючіші, найскрутніші, здавалося б, несумісні з життям обставини. Така думка промайнула після знайомства з літньою жінкою, яка звернулася за допомогою в наш проєкт "Домашня опіка". На прохання розповісти про себе Олександра Михайлівна скромно та з посмішкою, ніби занурюючись у вирій минулих літ, починає свою оповідь, ніяковіючи, а ще постійно перепитуючи чи не забирає наш робочий час, адже цінує час інших. 

З перших слів, це звичайна буденна історія, типова для нашого суспільства. Молода, активна, працелюбна студентка-відмінниця, згодом – випускниця з відзнакою, вирішує переїхати в Україну до міста Антрацит Луганської області з іншої країни. Саме в Україні починається нова історія життя молодої та цілеспрямованої дівчини. Знайомство з майбутнім чоловіком, пошук роботи, облаштування у нових умовах. Далі – весілля, працевлаштування вихователем Антрацитівського дитячого садочку. Пізніше заслужено завідувач цього ж садочку більше 40 років. Для чоловіка – шахта, яка згодом покладе відбитки на здоров'я та забере життя в досить молодому віці. Доля не жаліла, ані ще молоду вдову, ані дітей, котрі залишились без батька. Почалися скрутні часи, дітей самостійно потрібно було ставити на ноги, забезпечувати всім необхідним для життя.

У 1988-му доля посилає нове випробування – онкологія, пізніше цукровий діабет, який дотепер супроводжує жінку, ніби давній недруг, постійно нагадуючи про себе. 2014 рік. Наступне випробування – війна, яка раптово ввірвалася в звичне життя та змусила без роздумів втікати з рідного міста й оселі. Як і більшість вимушених переселенців, Олександра Михайлівна залишила все нажите та лише з документами тікала до нового-чужого, проте гостинного міста. Харків зустрів стареньку новими випробуваннями. Помешкання, оформлення статусів, виживання. 2019 рік наніс найболючіший удар – загибель сина. Олександра Михайлівна залишається сам на сам зі своїми бідами та вирішує вперше звернутися за допомогою до сторонніх людей, адже не зможе забезпечити елементарні потреби, наприклад, дістатися до поліклініки за інсуліном, від якого давно залежить її життя. 

Історія цієї сильної, змученої бідами та випробуваннями жінки, а ще подібні життєві історії 40 підопічних проєкту "Домашня опіка" породжує в голові безліч питань: "Життя чи виживання?", "Як бути таким людям, куди та в які двері стукати про допомогу?", "Скільки часу потрібно для зцілення нашого суспільства?". 

Чи не єдиним виходом та порятунком для стареньких, які опинились у складних життєвих обставинах, є допомога соціальних працівниць проєкту "Домашня опіка". Але ресурси нашого проєкту не завжди можуть задовольнити всі багаточисельні потреби таких осіб. Наразі ми потребуємо 15 тисяч гривень для закупівлі засобів арт-терапії та продовження функціонування дозвільної платформи "Здоровенькі були".