Життя в постійній тривозі

Вікусі зараз 12 років. Вона старанно навчається, любить малювати та займається танцями. Вже пів свого життя, шість років, вона бореться з невиліковною хворобою. За лічені дні перед тим, коли вона мала зробити свій перший крок у перший клас, дівчинка захворіла на інсулінозалежний цукровий діабет 1 типу.

У цей момент все життя перевернулося. Дитині довелося навчатися жити по-новому. По декілька разів на день вводити інсулін, рахувати їжу, проколювати пальці до 10-12 разів на добу, щоб контролювати рівень цукру в крові. Але, попри хворобу, Віка продовжує займатися танцями та гарно вчитися. Спілкування з друзями додає їй впевненості та заряджає її наснагою рухатися вперед.

Зараз настав перехідний вік, який приносить із собою часті емоційні перепади: іноді Віка відмовляється їсти, щоб не колоти пальці та не вводити інсулін. Просто для того, аби не відчувати цього болю знову. Та навіть попри це й раніше не вельми стабільні цукри стали геть некерованими. Аби не жити у постійній тривозі та не розфарбовувати пальці синцем за синцем, дівчині необхідні сенсори безперервного моніторингу цукру. Допоможіть та підтримайте її у цій боротьбі!