Життя в режимі SOS

Коли лікар повідомив, що у Уляни злоякісна пухлина, то вся сім'я була в шоці. У мами відняло мову. Всіх охопив жах та паніка. Та дівчинка не здавалася: «Мама я приїхала до лікаря, щоб звідси поїхати здоровою. Я буду здоровою! Моє ім’я означає «щастя»…». Але зараз Уляна не може закінчити лікування. Останнім етапом лікування є прийом хіміопрепаратів амбулаторно. На жаль, ці ліки дуже дорогі, і купляти їх потрібно самостійно. Грошей на них в родині вже немає.

На місяць дівчинці потрібно лише близько 7 500 гривень на хіміопрепарат, не говорячи про супутні ліки. Для сім'ї це нереальна сума. На даний момент працює лише тато, з тією зарплатою, яку платять у селищах міського типу.

Історія хвороби Уляни типова для даного захворювання. 28 серпня 2012 року дівчинка зламала ногу. Півтора місяці ходила у гіпсі. Потім «розходжувалася», розробляла ногу. Вкінці лютого 2013 року Уляна виявила гульку, розміром з горошинку, на лівій стопі. Дівчинку нічого не турбувало, тому до лікарів не звертались, вирішили що це наслідки носіння гіпсу. Наприкінці травня гулька стрімко виросла. Уляна з мамою звернулися до хірурга по місцю проживання. Далі було все, як у страшному сні – обстеження, лікарні, медики, метання по кабінетам, автобуси, поїзди...

10 липня дівчинка приїхала в Національний інститут раку. Життя, як зауважує мама, почалось в режимі «SOS». В інституті дівчинці провели 4 блоки доопераційної хіміотерапії. Потім була операція та 5 блоків післяопераційної хіміотерапії. Паралельно Уляна пройшла 21-денний курс променевої терапії.

Основне лікування уже пройдено. Залишилося зовсім трішки. Будь ласка, допоможіть зробити останній ривок з тенет страшної недуги!

Ім’я: Миронюк Уляна, 14 років

Місто: Севастополь

Діагноз: рабдоміосаркома