Андрійко втомився від болю

Слово "мама" він уперше вимовив лише у дев’ять років, а свій перший крок зробив у 11. Така бажана дитина в родині Єзерських, Андрійко, купається в любові батьків і старшого братика. Тоді їм здається, що всі випробування позаду. Аж раптом, коли хлопчику виповнюється 3 місяці, невролог ошелешує: підозра на ДЦП. Здавалось би, елементарні для здорової дитини речі, як то тримати голівку чи ложку в руках, для хлопчика – результат виснажливого лікування і численних реабілітацій.

Слово "мама" він уперше вимовив лише у дев’ять років, а свій перший крок зробив у 11. Така бажана дитина в родині Єзерських, Андрійко, купається в любові батьків і старшого братика. Тоді їм здається, що всі випробування позаду. Аж раптом, коли хлопчику виповнюється 3 місяці, невролог ошелешує: підозра на ДЦП. Здавалось би, елементарні для здорової дитини речі, як то тримати голівку чи ложку в руках, для хлопчика – результат виснажливого лікування і численних реабілітацій.

Андрійко народився недоношеним – стрімкі пологи на сьомому місяці вагітності. Крихітку вагою лише два кілограми одразу забрали до реанімації новонароджених. Кілька днів він самостійно навіть не дихав, замість маминих обіймів був кювез, а замість молока – суміші через зонд. Та вже за місяць Андрійка виписують, а маму обнадіяли – він впорається.

"Я не вірила. Який ДЦП? Мій Андрійко не може мати ДЦП. Він абсолютно здорова нормальна дитина. Навіть думати інакше я не хотіла". Це згодом пригадає Соня, мама Андрійка, вона справді почала помічати – син не такий, як усі. Він не тримав голівки, не перевертався із животика на спинку, його не цікавили іграшки, Андрій просто на них не дивився, згодом з'явилася ще й косоокість. Діагноз виявився беззаперечним. Відтоді всі 12 років Андрійчиного життя – боротьба за те, аби він став якщо не здоровим, то хоча б самостійним. Немає методу, якого б він не спробував – басейн, масаж, лікувальна фізкультура, заняття з кіньми, плавання з дельфінами, болючі уколи ботоксу (ті розслабляють м’язи), після чого на цілий місяць на ніжки накладають гіпс, щоб вирівнювалися – і так уже 10 разів. Вдавалися і до радикального – операцій на ногах.

Результат такої кропіткої роботи – Андрійко пішов до школи. Хлопчик уже в другому класі, хоч і вчиться індивідуально. Він вміє рахувати до 10, і це вже свідчить, що інтелект у нього збережений, а отже є й потенціал. Дитина обожнює малювати і грати в комп’ютерні ігри. Родина Єзерських – малозабезпечена, живуть вони в гуртожитку, мама Софія не працює, бо не може лишити Андрійка, його тато, теж Андрій, поліцейський – нещодавно повернувся з АТО. Держава ж, яку захищав на Сході чоловік, таких як його син забезпечує одним лише курсом реабілітації на рік – це критично мало, щороку треба мінімум чотири курси.

"Я не знаю, що йому відповісти, але завжди кажу, що він такий, як і всі вони, має дві ручки, дві ніжки і велике серце. Кажу, що просто він наш із татом особливий хлопчик, і ми його дуже-дуже любимо. Знаєте, інколи буває, опускаються руки, але він уміє нас дивувати. І з кожним новим словом ми сповнюємося впевненості – ми зліпимо з нього Людину, і колись він зможе мати друзів".

ПІБ: Єзерський Андрій Андрійович, 20.07.2005 р.

Місто: Київ

Діагноз: ДЦП, подвійна геміплегія, рухові порушення IV рівня (по GMFCS), IV рівень (по MACS), когнітивна недостатність, дизартрія, епісиндром в стадії ремісії (2 роки)