Антошка втомився бути безпорадним!

«Зі словами болю і надії звертається до всіх добрих і небайдужих людей мама 11-річного Антона. У наш час ніхто не застрахований від лікарських помилок – ні дорослі, ні діти. В результаті такої помилки мій син Антон на все життя придбав страшну хворобу – ДЦП, і головним сенсом нашого життя стала боротьба з безпорадністю!»

У далекому 2005 році Антону поставили цей діагноз, і ще цілий «букет» – спастичний тетрапарез, затримка психомовного розвитку, дисплазія тазостегнових суглобів, епілептичний синдром.

Антон регулярно проходив стаціонарне лікування в обласній психоневрологічній клініці ім. О.І.Ющенко м. Вінниця. Лікування, на жаль, майже не давало результатів, бо медикаментозна терапія була спрямована на ліквідацію симптомів, а не на відновлення організму.

У 2009 році на тлі активного вживання ліків з'явився панкреатит 4 ступеня. Дитина цілодобово кричала і довго не могла їсти. Це було критичною точкою, позаяк підшлункова відмовляла, а без ліків м'язовий тонус і внутрішньочерепний тиск росли дуже швидко. Можете уявити стан матері, коли поруч заходиться криком твоя дитина, а ти нічим не можеш допомогти...

Але світ не без добрих людей, і, як то кажуть, Бог усе бачить і не залишить нас. Нам пощастило, і з вересня 2010 року ми регулярно проходимо курси реабілітації в Медичному центрі доктора Берсенєва в Києві. За цей період у Антончика почалося активний психомовний розвиток. Ви тільки уявіть – вже після першого курсу лікування хлопчик почав говорити і абсолютно все розуміє!

Зараз наш Антон навчається в 4-Б класі ЗОШ № 3 м. Вінниці. Перебуває на домашньому навчанні! У нього помітно покращилася пам'ять. Судомна готовність, яка супроводжувала нас багато років, зникла повністю! Поліпшилася провідність нервових закінчень і кровообіг рук і ніг – з'явилася теплота, йому вдається самостійно стискати і розтискати пальці рук. Антон добре спить, і вчиться володіти собою: вчиться стояти. А ось тонус м'язів поки не зникає. Антон зростає – і м'язи тягнуть його. Ця проблема поки залишається. Але ніхто й не думає здаватися!

«Безмежно вдячні дорогому лікарю! І зі словами надії звертаємося до всіх небайдужих – допомогти фінансово у нашій біді. А ми, в свою чергу, будемо намагатися тішити гарними результатами всіх, хто нам допомагає!»

ПІБ: Оліфірович Антон Юрійович, 14.03.2004

Місто: Вінниця

Діагноз: ДЦП, сапстичний тетрапарез, затримка психомовного розвитку