Артур хоче щоб мама більше не плакала

"Життя підкидує нам різні випробування. Найбільшим моїм випробуванням став діагноз мого сина. Але кажуть, що людина не отримує більше, ніж вона може витримати. Я розумію, що здоров'я мого сина багато в чому залежить від мене. Тому я буду вдвічі сильніша, вдвічі мудріша, вдвічі терпеливіша за нас обох: за сина і за себе!" - говорить мама Артурчика. Проте вона вимушена благати про допомогу, бо на реабілітацію для сина в неї немає коштів, а пропускати її не можна!

"14 липня 2006 року народився мій син Артурчик. Вагітність протікала добре, дитина народилася доношеною. Але з перших хвилин пологів щось пішло не так... Був довгий обезводнений період, а через велику вагу дитина не могла народитися сама, і лікарі його просто видавлювали ліктями рук із мого живота. І ось народився Артурчик, він навіть не закричав! Лікарі його одразу забрали в реанімацію. Через декілька днів ми перевезли сина в ОХМАТДИТ. А через 3 тижні нас виписали в задовільному стані. Всі були щасливі що нарешті це жахіття закінчилося, і ми знову будемо жити як раніше, тільки вже з маленьким Артурчиком.

Тільки не так сталося, як гадалося, і вже в 4 місяці ми помітили, що з синочком щось не так. Він день і ніч плакав, весь час його мучили спазми, шлунок зовсім не сприймав їжу. І тут ми з чоловіком зрозуміли, що закінчилося наше щасливе і веселе життя…

Раніше наше життя було безтурботним, веселим і стабільним. Ми тоді думали, що наше майбутнє буде таким завжди! Але починаючи з 14 липня 2006 року все кардинально змінилося. Ні, життя не стало поганим. Воно просто набрало змісту. У нас з'явилося справжнє щастя – наш Артурчик.

Так, всі ці роки ми тільки й робимо, що їздимо по лікарях і реабілітаціях, але дякуючи Богу і добрим людям, які нам допомагають, в Артура є великі досягнення, синочок за допомогою мами почав робити кроки. Ми радіємо його кожному новому успіху! І нехай все дається дуже нелегко, але ми віримо, що в нас все вийде.

Артур почувається добре, зараз він закінчив 2-й клас. Дуже гарно синові дається математика і малювання, він любить грати в ігри на планшеті, любить, коли до нього приходять його друзі. Я вдячна Богу за те, що довкола нас збирається так багато добрих і чуйних людей! Проте коштів на реабілітацію, якому йому зараз потрібно пройти, в нас немає. Благаю, допоможіть! Вже немає сил плакати через те, що я не можу допомогти своєму синові!"

ПІБ: Фендак Артур Іванович, 14.07.2006 р.

Місто: Львівська область

Діагноз: ДЦП, спастичний тетрапарез, затримка психо-моторного розвитку, рухові порушення IV рівня за класифікацією GMFCS, дискінетичний синдром