Біжу, щоб вони жили! Юля Шпачинська

Я, Юлія Шпачинська, ведуча ранкових новин на телеканалі «Інтер». Цього року я беру участь у благодійному марафоні, який стартує 17 квітня. Наша мета – зібрати 31 тисячу гривень, адже саме стільки коштує місячна оренда Центру для онкохворих дітей «Дача», який зародили «запоруківці».

Ще у далекому 2011 році я з моїм другом-телевізійником, міркуючи, чим і як можна допомогти важкохворим діткам та їхнім батькам, запустили серію сюжетів про допомогу та збір кошті тим, хто щосекунди бореться за життя. Тоді я навіть уявити не могла, якою силою володіє медіа. Адже нам вдавалось за лічені дні збирати величезні суми коштів, які були надією на порятунок. З того часу намагаюсь використовувати усі засоби, аби очі малечі тішились, а плакала дітвора не від болю, а від звичних дитячих капризувань. Якось доля звела мене з фантастичними людьми з фонду «Запорука», силою та витримкою яких я не перестаю захоплюватись. (Минулого року ми співпрацювали, і я брала участь у фестивалі «Червоні носики», метою якого був збір коштів для онкохворих діток). 

Що таке «Дача»? Думаю у кожного з нас при слові «дача» з’являється посмішка та найприємніші спогади. Так от, в такому Центрі проживають сім’ї з дітками, які проходять тернистий шлях лікування. Дорога до здоров’я може тривати місяцями, і на цей період родина має знайти помешкання, адже дитині постійно потрібен догляд. Винайняти готель на декілька місяців чи квартиру для більшості – неможлива розкіш. А «Дача» надає можливість відчувати себе як вдома, адже лікарняні палати пригнічують, а рідні стіни лікують. І, хоча це тимчасове помешкання для сімей, які втрапили у таку біду, та батьки часто кажуть, що у лікарні їхні діти лікуються, а на «Дачі» просто живуть, а навіть більше – оживають.

Знаючи, що таке безкінечні лікарняні коридори, запах медикаментів та сонце у вікні, для мене життєво важливо, аби травматичний період лікування став хоч на трішечки легшим для цих маленьких бійців. Тому я вірю у силу наших людей, вірю у дружбу і в те, що разом з Вами ми сила і нам, незважаючи на важкі часи, вдасться зібрати потрібну суму, а може й більше. Тому я вже почала готуватись до марафону, зважаючи на те, що не так давно мені прооперували ноги, і біг – це для мене зараз важке випробовування. Я все ж вирішила, що малечі важче і що я мушу хоч прошкутильгати, проповзти, але не залишитись байдужою. Тренування вже розпочала, зціпила зуби і вірю, що цей марафон за життя ми з Вами, мої друзі, подолаємо разом!