Четвертий рік безперервного лікування

Понад десять років тому в родині Бурмичів народився здоровий синочок Іван. Кожна матуся знає, яке то диво та безмежна радість. Змалечку він був дуже допитливий та активний. У пʼять років уже читав книжки, розгадував ребуси і кросворди, грав у шахи та футбол. Але час біжить дуже швидко. В 2018 році "наш професор", як всі в родині його називають, пішов до школи. Сльози радості та перший дзвінок... але останній дзвінок Іван уже не чув. Життя поділилося на "до" та "після".

Хвороба прогресувала дуже швидко: лихоманка – 40, нічні здригування. Спочатку лікували отит, але діагноз був хибним. Через три дні лікування вдома в Івана почалися судоми. Запалення мозку. Енцефаліт. Дитина впала в кому. Івана підключили до апарата штучної вентиляції легень, але судоми не припинялись ще два тижні, заподіюючи великої шкоди мозку дитини. Прогнози були зовсім невтішні…

Дякуючи лікарям та мужності хлопчика, який боровся за життя, судоми припинились. Апарат відключили, і відтоді в родини почалося зовсім інше життя. Іван вчився ходити, розмовляти, заново вчив назви предметів… Перед батьками була нова дитина, як чистий аркуш. Всі дуже раділи повільним успіхам Івана. Для Бурмичів це була маленька, але значуща перемога…

Але, на жаль, судоми повернулися. То відчай та сльози, відчуття біди кожної хвилини. А найстрашніше для матусі – це безпорадність і розуміння того, що від неї вже нічого не залежить. Згодом жінка, зрозуміла, що залежить, і дуже багато: треба шукати лікаря, препарати, які припиняють судоми, обстеження та гроші, щоб за все це заплатити. Їй важко було і до війни, але допомагали рідні та друзі та була робота. А зараз іде війна, роботи немає, грошей також. Але боротьба за сина та його щасливе дитинство триває.

Іван потребує нашої допомоги з лікуванням.