Діабет не зруйнує життя Паші!

Паші 17 років. Він народився та виріс у багатодітній родині. Цей юнак добре навчається та вміло рухається до своїх цілей.

Змалечку хлопець був активним, допитливим і життєрадісним. Разом зі старшою сестричкою займався танцями, захоплювався спортом та дуже любив математику. Пізніше почав займатися легкою атлетикою. Спорт став важливою частиною його життя. Протягом п'яти років Павло наполегливо тренувався, поки через травму ноги не був змушений залишити улюблене заняття.

У 10 років хлопець важко пережив розлучення батьків. Це був непростий період, але завдяки підтримці рідних, турботі та любові близьких він зміг подолати біль і рухатися далі.

Згодом Павло відкрив для себе нові захоплення. Він займався акторською майстерністю, співав у хорі, грав у дитячому театрі та навіть знімався в епізодичних ролях українських серіалів. Він завжди прагнув розвиватися, шукати себе та не зупинятися на досягнутому.

Після школи Паша вступив до технічного фахового коледжу, де активно брав участь у творчому та громадському житті закладу. Він виступав на конкурсах, декламував вірші, здобував призові місця та готувався до НМТ. Та поступово в його житті почали з'являтися тривожні симптоми: постійна втома, сильна спрага, сонливість та різке погіршення самопочуття. Попри це, Паша успішно склав НМТ та вступив до Київського національного університету на факультет радіофізики, електроніки та комп'ютерних систем. Він мріяв навчатися поруч зі своєю старшою сестрою та будувати успішне майбутнє.

Але саме тоді життя родини розділилося на "до" та "після". Після обстеження аналіз крові показав критично високий рівень глюкози. Уже через кілька хвилин після госпіталізації лікарі встановили Павлові діагноз – цукровий діабет 1 типу. Для родини ця новина стала справжнім шоком. Ніхто не міг зрозуміти, чому хвороба з'явилася у хлопця, який ріс здоровою та активною дитиною. Мама у розпачі не знаходила собі місця, жила у тривозі, докоряла собі та шукала відповіді, яких не існує. Та навіть у найважчий момент Паша знайшов слова підтримки для неї: "Мамочка, з цим живуть, тільки треба вчитися. Я навчусь".

Сьогодні Паша вже другий рік живе з діабетом. На жаль, він майже не відчуває небезпечних коливань рівня цукру в крові. Саме тому йому життєво необхідна система безперервного моніторингу глюкози. Сенсори дозволяють контролювати показники цілодобово та вчасно попереджати про небезпечні стани.

Для багатодітної родини, де дітей виховує лише мама, регулярна покупка дороговартісних сенсорів є надзвичайно складною. Водночас без них ризики для здоров'я та життя хлопця значно зростають.

Ми звертаємося до небайдужих людей із проханням підтримати Пашу. Ваша допомога дасть йому можливість безпечно навчатися, будувати плани та жити повноцінним життям попри складний діагноз.

Кожен внесок – це не просто допомога із придбання сенсорів. Це підтримка молодого хлопця, який не втрачає віри у свої мрії та продовжує впевнено йти до своєї мети.