Діагноз як перешкода на шляху

Девʼятирічний Нікіта – активний життєрадісний хлопчик, який захоплюється спортом. Понад усе йому подобається катання на самокаті: Нікіта постійно вивчає різні трюки, і деякі з них він уже навіть опанував самотужки. Він мріє навчитися плавання, але на шляху стоїть велетенська перепона – його діагноз.

Однієї ночі над домівкою родини пролетів шахед і почав стрімко падати геть неподалік. Нікіта дуже злякався, і, хоч, на щастя, не постраждав від його падіння, той день спричинив низку змін у його тілі. Спершу він почав пити багато води, згодом – стрімко худнути. Одного ранку взагалі не схотів прокидатися. Хлопчик був не в змозі йти та скаржився на помутніння в очах. В лікарні Нікіту відразу забрали в реанімацію, а батькам вироком виголосили страшний діагноз – цукровий діабет 1 типу.

Уже 7 місяців родина вчиться "ладити" з хворобою. Точні підрахунки їжі, підбір дози інсуліну, ін'єкції, вимірювання рівня цукру в крові по 20 разів на добу й проколювання пальців дуже виснажують дитину, але він мужньо тримається.

Щоб тримати цукри в нормі, уникати критичних станів та подальшого погіршення здоровʼя, хлопчику необхідні сенсори для безперервного моніторингу рівня глюкози. Вони, на жаль, коштують немалих грошей. Зараз у родині працює лише батько, тож дорогі сенсори на додачу до особливого харчування, обстежень у лікарів та різноманітних медикаментів – непідйомна сума. Усі ці речі – не примха, а життєва необхідність для хворих на діабет людей.