Дитина не може звикнути до болю

Цукровий діабет для родини Сеник став справжнім горем. Спочатку на цю хворобу захворіла старша донька, а через три тижні й молодша. Аня росла дуже веселою, грайливою та люблячою дівчинкою. Але якось після важко перенесеного грипу вона почала худнути та пити багато води. Батьки дуже сподівалися, що це не те саме, що й зі старшою дочкою. Бо такого не може бути. Але сталося так, що обох їх дітей полонила ця хвороба. Мама з другою дитиною переживає ті самі емоції в лікарні. 

Найстрашніше – це бачити страх та біль у дитячих очах. Аня дуже боялася проколів пальчиків та уколів. І коли щодня по годинах приходив час заміру крові та уколу інсуліну, то в мами розвивалося серце. Її доця просила зі сльозами на очах: "Мама, не коляй, мені ж болить!".

Після повернення з лікарні життя обох дітей змінилося. Тепер треба щодня пильнувати, вимірювати цукор, колоти інсулін, зважувати та рахувати по вуглеводах їжу. Найстрашніше – це уколи, інколи батьки вдвох тримають Аню, бо дитина боїться їх, ховається та плаче. 

Щоб зменшити дитячий страх та гарно компенсувати діабет, Ані потрібні сенсори для постійного моніторингу цукру в крові. Але такі витрати батьки самостійно не в змозі забезпечити. Вони покладають надію на підтримку.