Дитинство буде! 2

П'ятниця. 10 лютого 2017 рік. Мені дуже добре в животику матусі. З перших днів матуся називала мене Миколкою. Я кожен день чую, що матуся любить мене. І чекає зустрічі. Я виріс вже великий. Мені вже 40 тижнів. На останньому УЗД нам сказали, що моя вага 3 950 грамів. Мама така щаслива. Я ще не хотів народжуватися. Але... хтось вирішив інакше. Вирішив за нас. Лікарі почали стимулювати пологову діяльність. Мені було дуже важко. Я почав задихатися. Я захлинувся водою. Сил більше не було. Я застряг в тазу.

Лікарі почали бігати, тиснути на живіт, тягнути мене за голову. Мене дістали. Я не кричав. Але серце билося. Перемога над смертю. Я чув крик мами. Я хотів до неї. Мені було страшно. Мене реанімували. Через майже 2 години я почав кричати. Але знову трапилася біда. Почалися судоми. Сильно боліла шия. Мама дала дозвіл, аби мене транспортували в обласну дитячу реанімацію. 6 днів реанімації. І я захворів на дитячий церебральний параліч. Навіть почувши діагноз, моя мама ніколи не здавалася.

Ми об'їздили всю Україну. Ми їздили в Москву, в Париж. Ми знайшли лікування войта-терапії в Німеччині. За допомогою цього лікування я почав перевертатися, тримати голівку, краще тримаю спинку. У мене повністю відновився сон. Я зараз можу проповзти до двох метрів. Краще сиджу в авто-кріслі і стільчику для годування. Почав брати іграшки лівою рукою. І найголовніше: ми з мамою почали посміхатися. Так багато сміятися. Ми удвох. Ми разом обов'язково переможемо мій страшний діагноз.

Допоможіть повернути мені здоров'я. З Вашою допомогою я можу продовжити курс реабілітації в Німеччині!

Раніше на УББ ми вже збирали кошти Миколці. Переглянути попередній проєкт Ви можете за посиланням.

ПІБ: Деменчук Микола Сергійович, 10.02.2017 р.

Місто: с. Галицинове, Миколаївська обл.

Діагноз: ДЦП, подвійна геміплегія, (V рівень за GMFCS), затримка психічного та мовленнєвого розвитку. Судоми в неонатальному періоді