Дитинство, яке потребує постійного контролю

Софійка – добра і життєрадісна 8-річна дівчинка. Нічим особливим не хворіла, але навесні минулого року в неї почалося інше життя. Спочатку зрідка з'являвся періодичний біль у животі, потім він частішав. Дитина постійно відчувала голод, хотіла їсти кожні 2 години. Софійка почала стрімко втрачати вагу і схудла на 5 кг за декілька місяців. Її постійна мучила спрага. Коли лікар направила дитину здати аналіз на глюкозу, стало зрозуміло, що весь цей час відбувалося з організмом дитини – всі ці симптоми були пов’язані з надзвичайно високим рівнем цукру в крові протягом тривалого часу.

Так Софійка потрапила в лікарню, й почалося її знайомство з інсулінозалежним цукровим діабетом 1 типу. Графік лікування у дівчинки суворий. Щоденні ін'єкції інсуліну вранці, ввечері та перед кожним прийомом їжі. Чіткий прорахунок їжі через ваги. Для родини це стало надзвичайно тяжким навантаженням, що вже говорити про дитину. Софійці довелося вчитися жити по-новому: побороти страх перед ін'єкціями, навчитися колоти себе саму і постійно контролювати рівень цукру в крові. Адже підступність цього захворювання полягає в тому, що ззовні людина виглядає здоровою, але за лічені секунди може відчути погане самопочуття і навіть втратити свідомість. Через низький рівень цукру в крові страждають клітини мозку. А від високого рівня цукру може виникнути отруєння організму та важкі ускладнення. Дитина не завжди відчуває низький рівень цукру, а високий не відчуває взагалі, тому щоб забезпечити здорове життя без ускладнень – необхідний постійний моніторинг рівня цукру в крові.

За допомогою моніторингу дитина може вести повноцінне життя, не боячись заснути та не прокинутися, або піти в школу та втратити свідомість через тяжку гіпоглікемію, адже моніторинг дає змогу бачити реальну картину рівня глюкози. І можна вчасно зреагувати на зміни в організмі дитини.

На жаль, в нашій країні цей моніторинг не забезпечується державою, тому їх необхідно купувати самим. Один сенсор коштує близько 2 000 грн і працює лише 14 днів. Мама Софійки працює лаборантом на заводі, а тато – звичайним працівником в деревообробній сфері, бабуся – вихователь в місцевому дитячому садочку. Особливо в нинішній час дуже складно забезпечувати дитину всім необхідним – купувати сенсори, одноразові голочки до шприц-ручок, якими колють інсулін, спиртові серветки, ланцети, щоб звіряти показники цукру з глюкометром. І без хвороби дівчинки матеріальне становище сім’ї з села дозволяло купувати лише продукти, оплатити комунальні послуги та найнеобхідніші речі. А в умовах війни це стало ще складніше. Мати дівчинки благає про допомогу з лікуванням донечки.