Дитинство, не проходь повз. 2

"Мене звати Аня. Живу я у маленькому містечку під назвою Сватове. Це Луганська область. Як я народилася, я, звісно, не пам'ятаю, але мама розповідала, що я народилася шляхом кесаревого розтину, в асфіксії. Потім був внутрішньошлунковий крововилив, розвинулася гідроцефалія… і одразу реанімація, ШВЛ, відділення патології новонароджених...".

Читати байдуже цей пронизаний болем лист неможливо.

Завдяки дбайливим рукам лікарів через 3 місяці після народження дівчинка змогла зміцніти, і її виписали додому. Але лікування та обстеження тривали у різних клініках. Наслідки патологічних пологів спричинили низку складних діагнозів. Розповідь Ані продовжується:

"Мама каже, що я в неї зовсім доросла стала, бо багато пережила: консультації у різних містах, уколи, обстеження, крапельниці та, найстрашніше, хіміотерапію. Коли мені стало краще, я потрапила до реабілітаційних центрів. Лікарі кажуть, що після лікування я стала більш сконцентрованою, у мене покращилася координація і з'явилося більше нових слів, які я намагаюся складати в речення. На останній реабілітації я вчилася складати речення з дієсловами, і в мене виходить!".

Так, ми розуміємо, що цей лист писала мама і що Аня через всі свої діагнози ніяк не може його написати сама. Але так хочеться, щоб після стількох випробувань Аня змогла сформулювати та описати історію свого життя на папері самостійно.

"А ще мама каже, що якщо нам допоможуть добрі люди, я обов'язково поїду в реабілітаційний центр ще раз.... Я не знаю, як попросити добрих людей, щоб вони допомогли мені....".

Дитина не знає, як просити, а ми знаємо! Лікування в реабілітаційних центрах коштує великих грошей, яких немає у сім'ї дівчинки. Будь ласка, не пройдіть повз Анечку, дайте шанс стати вільною від лещат хвороби!