Я біжу, щоб він ходив. Ханчанова Олена

"Я біжу, бо мені хочеться привернути більше уваги до потреб таких дітей. Багато з нас навіть не розуміють, яке це щастя просто ходити та самостійно долати відстані. Не цінуємо того, що для людей з діагнозом ДЦП є мрією. Біг – це свобода, і якщо я можу хоч якось допомогти дитині відчути свободу, то я не можу стояти осторонь".

Історія цього хлопця розпочалась 10 років тому. Вадим Базько народився на 6-му місяці, з вагою 1 кг 400 гр. Лікарі негайно забрали дитину в реанімацію, приєднали до апарату штучного дихання, оскільки самостійно Вадим дихати ще не міг.

"Так важко дивитись на свою дитину, коли він лежить в кувезі з трубками, безпомічний, і ти розумієш, що допомогти нічим не можеш," – з болем в голосі згадує ті страшні дні мама Олена. Лікарі заспокоювали маму, обіцяли, що з її сином все буде добре. Після реанімації їх перевели у відділення недоношених дітей, щоб набрати вагу, а через місяць виписали. Вадим важив 2 кг. Щастю батьків не було меж, але все виявилось не таким, як вони думали. Справжні проблеми їх чекали попереду.

"Мій малюк набирав вагу нормально, як і всі діти. Ми почали непокоїтися тільки тоді, коли помітили відставання в розвитку Вадимчика: що він не сидить, не робить те, що роблять дітки в його віці. Ми одразу звернулися до лікаря, і вона нам сказала, що лікування необхідно розпочинати негайно, що не можна втрачати час, якщо ми хочемо, щоб Вадим міг сидіти, ходити, бути, як всі дітки… Коли Вадимчику виповнився рік, йому встановили діагноз ДЦП," – розповідає нам мама Олена.

Зараз, у свої 10 років, Вадим пройшов понад 20 курсів реабілітацій в 4 містах України. Хлопчик багато чому навчився. Пішов до школи, де робить великі успіхи: 2 та 3 класи закінчив на "відмінно". У Вадима є мрія: він хоче стати футболістом. Хлопчик не пропускає жодного матчу, що транслюється на телебаченні. Вболіває за збірну України, знає весь склад команди! У Вадима є шанси стати на ноги, навчитись ходити, бігати, стрибати, грати у футбол, для цього йому необхідні реабілітації, які зменшують тонус м’язів і дозволяють краще контролювати рухи свого тіла. На сьогоднішній день Вадим вже вміє ходити під руку – це велике досягнення для хлопчика! Маленькими кроками родина рухається до нормального життя, але ще так багато роботи попереду…