Я хочу стати звичайним хлопцем!

"Я хочу ходити!", – кричать очі Владислава, бо через ДЦП і спастичний тетрапарез, який наче крига сковує м'язи хлопця, Влад не може цього сказати... Цей німий крик завдає невимовних душевних мук матері Владислава, яка виховує 2 синів та доглядає за старенькою 84-річною важкохворою мамою. Коли Влад із мамою гуляють вулицею і бачать, як довкола бігають діти, хлопець розуміє, чому він сидить. Проте погляд сина спонукає жінку до пошуку будь-яких можливостей для проходження курсів реабілітації і лікування, які покращують здоров'я Влада...                  

Так сталося, що під час народження хлопчик пережив сильний крововилив, який пошкодив його мозок. Далі була реанімація, стрептококова інфекція, видалення пупкової вени і, зрештою, діагноз "ДЦП", який прикував Владислава до інвалідного крісла і досі не дає йому жити життям звичайного хлопця. Прості дитячі радощі, як от гра в футбол або ж інші активні ігри, в які бавляться діти, Владиславу завжди були недоступними. Кожен рух Владу дається ціною великих зусиль і боротьби з хворобою.

Лікарі рекомендують хлопцю хоча б чотири рази на рік проходити лікування у реабілітаційних центрах. Таке лікування приносить позитивні результати: У Владислава стають міцнішими руки, з'являється бажання говорити короткими реченнями і зникає страх самостійно сидіти на краю ліжка. Один курс реабілітації в центрі "Вернигора" коштує майже 30 000 грн, для мами Влада це непідйомний фінансовий вантаж, тому вона просить небайдужих до чужого горя людей допомогти їм.