Я втомилася задихатися

Яке ж це щастя – бути здоровим і дихати. Не знати, що таке задишка і ядуха. Не робити купу інгаляцій, не приймати жмені медикаментів і не задихатися. Про те, що рівень кисню в крові у нормальної людини 95-100%, мені відомо. Про те, що якщо рівень кисню або сатурація нижче 94%, то потрібно вживати заходів – теж відомо. А ось що робити, коли ця сатурація тримається на рівні 65%, а іноді буває і 45%, я не знаю. З такою сатурацією не живуть... або все-таки живуть?

Виявляється, живуть, і навіть вишивають бісером картини та ікони, читають, слухають музику і мріють. Мріють вийти прогулятися, сісти за кермо і просто поїхати в гості.

І це – про Аню. Ані майже 26 років, вона психолог. Їй пощастило з найкращими батьками, добрими, турботливими, люблячими, які важко працюють, щоб були гроші для лікування Ані. Не пощастило з іншим, народитися з рідкісним діагнозом – муковісцидоз. Не пощастило ще й з тим, що держава не може забезпечити такими елементарними речами як інгалятор, пульсоксиметр та кисневий концентратор. А портативний концентратор – взагалі з розряду мрії.

Адже всього лише хочеться зустрітися з друзями, сходити в кіно, кафе. Поїхати в гості, побачитися з рідними людьми, погуляти у дворі. Все це прості речі. Але не для Ані. "На жаль, я ось уже 4 роки "прив'язана" до кисневого концентратора. Для мене навіть поїздка в лікарню, щоб здати аналізи, це необхідність, але для організму це випробування, стрес, тому що сатурація падає іноді до 45% без кисню. Більша частина мого життя проходить в палатах лікарень, або вдома в кімнаті, куди дістає шланг...".

Ми подумали, що всім нам разом так легко виконати мрію людини – радіти прогулянкам, зустрічатися з друзями і не боятися, що не вистачить кисню. Ціна мрії – це ціна апарату, це просто гроші. Адже ж ми можемо?

ПІБ: Островерха Анна Юріївна, 22.12.1991 р.

Місто: Кіровоградська область

Діагноз: Муковісцидоз змішана форма, важкий перебіг