Ярослав не може сказати про своє самопочуття

Ярославу сім років. І хоч він не говорить та майже не розуміє мови, його мама не втрачає надії, навчає його сама та вірить, що колись хоч трохи він зможе говорити про свої потреби не тільки жестами, але й словами.

Ярослав народився з крововиливом в мозок, але лікар-невролог давав хороші прогнози. Тяжко й поступово дитина відновлювалася. Але потім хлопчик переніс вірусне захворювання, на фоні якого Ярослав почав втрачати мовлення та його розуміння. Він перестав дивитися в очі, в дитини почалися істерики, хлопчик страждав на часті головні болі. Мама возила сина до лікарів, до генетиків, до метаболістів, водила на зайняття до дефектологів та нейропедагогів. Поступово, покроково її синочок знову вперше за декілька років занять та лікування метаболізму, сказав "мама".

З початком повномасштабної війни Ярослав переніс сильний стрес. Це було страшно, хлопчик знаходився під крапельницею, мама сиділа в лікарні й плакала. Всі її зусилля, моральні та матеріальні, все геть дарма, це був розпач... В Ярослава виявили інсулінозалежний діабет.

Коли дитина не говорить та не може сказати, як себе почуває, жити з діабетом дуже важко. Хлопчику постійно потрібно міряти рівень цукру не залежно від часу доби. Такі можливості є в сенсорів моніторингу цукрів. Але, на жаль, мама хлопчика не в змозі купувати Ярославу ці сенсори. Вона виховує сина самостійно, і грошей на ці пристрої просто не має. Тому їй доводиться вимірювати рівень цукру глюкометром. Вночі вона вимушена брати кров з ніжки малюка, щоб пальці на руках хоч трохи відпочивали. 

Минуло 2 роки, як Ярослав хворіє на діабет. Він потроху починає згадувати те, що мама вчила з ним всі ці роки до хвороби. Він дуже сильний та старається стільки, наскільки розуміє цей непростий світ. Жінка благає про допомогу з лікуванням сина в цій складній ситуації.