Хвороба надає хоробрості

Історія хвороби Людмили – приклад іншим людям з таким же діагнозом – рак. Ця жінка неодноразово чула вирок лікарів, що вона не жилець, що їй залишилося максимум 2 місяці, 3 дні, менше року. Але вона живе на зло всім хворобам і на радість своїм близьким, друзям і особливо онукам! Зараз їй постійно потрібні дорогі препарати для гальмування росту метастазів, і результат є, а ресурси вже за 5 довгих років вичерпалися... І лише спільними зусиллями ми зможемо допомогти цій сміливій жінці!

Ця жінка неоднократно чула вирок лікарів, що вона не жилець, що їй залишилося максимум 2 місяці, 3 дні, менше року, але вона живе на зло всім хворобам і на радість своїм близьким, друзям і особливо онукам!
Зараз їй постійно потрібні дорогі препарати для гальмування росту метастазів, і результат є, а ресурси вже за 5 довгих років вичерпалися...

Після діагнозу рак матки у 2009 році послідувало її видалення. Онкооблік у поліклініці. Усе за графіком, протягом 2-х років. Раптом захворіло плече, потім стало важко дихати. Рентген показав у правій легені величезну, на весь знімок, пляму. Вирок –  Саркома легенів, 4-я стадія. Це був шок! Лікарі не хотіли навіть брати аналізи. Їй порадили готувати білі тапочки. А поки –  хімія. І все-таки надія на диво! Диск із знімком друзі розіслали в усі клініки Ізраїлю, Петербурга. Москви, Києва – операція неможлива!

І раптом дзвінок – "Приїжджайте, я вважаю, що Вас можна прооперувати". У травні 2012 року Людмилу прооперували в Києві перший раз. Видалили пухлину вагою 1,5 кг! Через три місяці – друга операція на лівій легені, видалення метастазів, через 4 місяці третя операція – знову на правій легені. Це нелегко! Дуже, Дуже нелегко! Але хвороба додає хоробрості. Їй дуже хочеться жити. Якість життя погіршилася, але ж жити можна.
"Скільки людей, близьких мені, хотіли, щоб я жила! Як я могла не виправдати їхніх сподівань? Я намагалася з-усіх сил! Кожні три місяці – комп'ютерна томографія", – каже Людмила з придихом.

Пішли метастази – множинні. Їй сказали, що місяць-два максимум ще проживе. Надії більше немає! А вона й досі жива! Були онкологічні болі. Був Хоспіс. І вже в Хоспісі Людмилі запропонували спробувати хімію, щоб гальмувати ріст метастазів. Її перевели у відділення хіміотерапії і почали давати хімію. Скільки цих хімій потрібно? Невідомо. Все залежить від того, як реагує хвороба. Але грошові ресурси її сім'ї за п'ять років виснажилися і в друзів, які весь цей час відчайдушно їй допомагали. Людмила – пенсіонерка, ліки дуже дорогі, їй вони не по кишені. Дякуємо Всім хто був поруч і допомагав матеріально. Зараз життя Людмили у Ваших руках! Жити ж хочеться в будь-якому віці!

"Я завжди була дуже активною. Люблю квіти, собак, кішок! Люблю природу! Люблю своїх друзів! Хвороба дається для духовного росту, а життя – для максимального злиття з природою! Я хочу прикрашати нашу Землю квітами, деревами і робити її ще красивішою. Я це можу і вмію. Я потрібна моїм маленьким онукам і дочці, а вони – мені. Мої кішки і собаки без мене будуть страждати, а квіти просто пропадуть. Я готова на все, щоб пожити довше! Але у мене маленький вибір. І все ж, я знову вірю в диво! Нехай люди знають, що якщо можна запобігти смерті від раку до настання старості, якщо моторошну гру – лікування, стійкість, рецидив – можна розтягувати все довше і довше, то це змінить наше уявлення про рак, навіть такий результат стане технологічною перемогою! Бог з нами!" – таке послання несе Людмила в цей світ. І ми впевнені, що вона переможе хворобу з вашою допомогою!

ПІБ: Вершигорова Людмила Миколаївна, 15.07.1959 р.

Місто: Київ

Діагноз: Лейоміо-Sа тіла матки ст.І Т1N0M0 (з 2009 року), продовження хвороби: Mts в заочеревинні вузли, легені, вторинний больовий синдром кл.гр.ІІ