Кожен день як випробування

Іллі лише десять, але його сила духу та мужність випереджають його вік на десятки років. Все тому, що кожен день для нього – це боротьба з недугою, а саме цукровим діабетом 1 типу. Ця підступна хвороба впустила в дитину свої пазурі, коли йому було всього чотири.

Ілля народився здоровою дитиною. Ріс любим та бажаним хлопчиком, не знаючи бід і нещастя. Але свій четвертий день народження хлопчик святкував уже в лікарні. Період розпалу COVID в Україні тяжко вдарив по родині – Ілля дуже тяжко перехворів, весь час перебував у лікарні. Та якби ж на цьому все закінчилося – навпаки, після цього життя сімʼї змінилося назавжди. Згодом мама почала помічати перші тривожні зміни в поведінці та організмі Іллі: він став млявим, слабким, почав худнути на очах, дратувався на будь-які дрібниці, його постійно мучила спрага й часті позиви до вбиральні. Кілька аналізів – і вирок був офіційно виголошений.

Про діагноз родина майже нічого не знала. Всьому довелося навчатися з нуля: необхідності нескінченно стежити за рівнем цукру в крові, введенню інсуліну, коли дитина хоче поїсти, та всьому іншому. Вони почали вчитися жити з діабетом, хоч і давалося це дуже тяжко. Рахувати хлібні одиниці, вуглеводи, калорії, зважувати, вимірювати... і так уже 6 років. Найболіснішим для мами Іллі було дивитися на свою дитину, яка плаче від болю, коли проколюєш малесенький пальчик, аби взяти кров до глюкометра.

Попри свою хворобу хлопець ходив і в садок, і в школу. Він має дуже багато друзів та товаришів, з якими полюбляє ходити на риболовлю. Його друзі та однокласники знають про його хворобу та інколи допомагають: якщо в Іллі гіпоглікемія, то завжди діляться солоденьким. Понад усе на світі мати мріє, щоб її дитина росла щасливою й радісною, не відчуваючи себе "не такою" серед однолітків. Та для цього, окрім терпіння, мужності та сили духу, необхідно невимовно багато грошей – грошей, яких родина не має. Зокрема, на придбання сенсорів моніторингу рівня глюкози.