Кроки, про які мріє серце

Андрій народився зі спинномозковою грижею, що лопнула під час пологів. Це означає, що оболонки спинного мозку були відкриті, і будь-яка інфекція могла стати смертельною. Першу операцію провели відразу, щоби врятувати хлопчика, але вона мала серйозні наслідки: Андрій перестав відчувати ніжки. Відтоді – роки боротьби, постійні курси реабілітації, біль та надія.

Перші спогади Андрія – це не про ігри з машинками чи поїздки на велосипеді. Його дитинство почалося з операційної, з реанімації, з боротьби за життя. У нього був зовсім інший старт – важкий та болісний. Замість перших кроків – інвалідний візок. Замість дитячих забав – нескінченні лікарні, процедури й слова, які для більшості людей лякають, а для нього стали звичними.

Йому зараз 17, і попри інвалідність, він намагається жити повноцінним життям. Андрій ходить у звичайну школу та самостійно пересувається по довгих коридорах на візочку. Він мріє сам ходити. Не просто стояти, не просто робити декілька кроків – а по-справжньому ходити. Як усі. І це не примха. Це – мрія, заради якої він працює щодня.

Реальні зміни прийшли після лікування в клініці Інститут проблем болю. Там Андрій пройшов уже декілька курсів, і з кожним новим курсом він починає краще відчувати тіло, вже ворушить ногами, і мама каже – він робить справжні спроби ходити.

Це величезний прорив. І водночас – лише початок.

Андрій живе з мамою у Слов’янську. Місті, де майже щодня лунають вибухи. Заняття з плавання, якими хлопець так захоплювався, наразі неможливі. Але він не здається. Продовжує тренуватися вдома. Залишився ще один крок. А далі – ще один. І ще.

Ми збираємо кошти на наступний курс лікування для Андрія. Щоб він міг не просто мріяти – а справді йти вперед. Поруч із нами. Поруч із вами.