Лікування вдалині від дому

Артемчику три рочки. Це дуже сміливий, активний та усміхнений хлопчик. Родина не могла натішитися його появою, особливо старший братик. Нічого не віщувало біди: принаймні до того, як мама з татом почали помічати, що син почав пити дуже багато води, часто капризувати та постійно проситися на ручки до мами. Згодом ситуація ускладнилася – хлопчик почав відмовлятися від їжі.

Рік тому, прямо напередодні Нового року, Артемчик почав тяжко дихати. Батьки викликали швидку та одразу поїхали до дитячої лікарні. Лікарі довго не могли знайти вену, аби поставити крапельницю та взяти кров на аналіз. Хлопчик був дуже наляканий та плакав безупинно. Після численних зусиль, лікарі все ж таки змогли взяти кров на аналіз. Висновок був невтішним – рівень цукру в крові перевищував норму майже вчетверо. Тієї ж ночі маму з сином відвезли на швидкій у лікарню до іншої області, де дитину одразу забрали до реанімації. Після взятих аналізів поставили діагноз "цукровий діабет 1 типу з кетоацидозом", який застав сімʼю абсолютно зненацька – у раніше здорового рухливого малого не було родичів із таким діагнозом.

Після одинадцяти днів в лікарні родина повернулася додому та почала навчатися жити далі. Мама Артемчика багато читала, вчилася рахувати вуглеводи, підбирати коефіцієнти, поставила сенсор для моніторингу цукру, щоб якомога краще компенсувати діабет, бо розуміла, що це все впливає на його здоров’я та самопочуття.

Наближення лінії фронту змусило родину покинути свій дім та переїхати. Залишивши рідну домівку заради безпеки, вони залишили й своє колишнє життя. Змінилося все, включно з фінансовими можливостями. Станьте підтримкою родини в ці важкі й непередбачувані часи! Допоможіть Артемові з сенсорами!