Малеча потребує підтримки з лікуванням. 4

Зараз Аня – першокласниця, вона разом з іншими дітками з задоволенням ходить до школи, де є подружки та улюблена вчителька, яка вчить всього цікавого: читати, писати, рахувати. А ще Аня дуже любить уроки англійської мови, із радістю відвідує гурток малювання. Це зараз. А два роки тому здавалося, що шансу жити звичайним життям у дівчинки вже не буде.

Два роки тому для маленької Ані поставили діагноз "цукровий діабет першого типу". Він пролунав, наче вирок. Мама опинилася в розпачі, відчуваючи повну безвихідь. В ендокринологічному відділенні дитячої міської лікарні дівчинка з мамою пройшли першу школу діабету, навчилися міряти цукор глюкометром, колоти інсулін. Потихеньку, малими кроками самопочуття маленької дівчинки ставало краще. Та проколювати пальчики доводилося дуже часто. Це боляче не лише дитині, а й мамі. А уколи інсуліну… хто ж їх любить? Вони робили їх крізь сльози, через страх, але робили, бо інакше не можна було. Разом вчилися робити уколи, витримувати паузу, зважувати та рахувати кожен продукт. Це щоденна рутина, яку витримують лише по-справжньому сміливі та відважні діти.

У перший же рік після встановлення діагнозу мама звернулася по допомогу до благодійників. Завдяки їхній підтримці Аня змогла відвідувати садочок, адже отримала можливість користуватися системою віддаленого моніторингу глюкози. Це значно полегшило щоденний контроль та дало більше спокою. Небайдужі люди простягнули руку допомоги у найважчий момент. Завдяки цій підтримці життя Ані справді стало легшим: менше болючих проколів пальчиків, менше дитячих сліз, спокійніші ночі та значно менший страх перед небезпечними падіннями цукру.

Наразі мама знову звертається до нас по допомогу із забезпечення Ані сенсорами. Це допомога, яка змінює життя. Допоможіть змінити життя дівчинки на краще!