Мамо, я ще колись зможу ходити?

     Сашко – 14-річний хлопчик, який ще вчора бігав стадіоном, забивав голи, планував із батьком нову поїздку на риболовлю та голосно сміявся на все подвір'я. А сьогодні не може поворухнути ногами і його світ звузився до розмірів лікарняного ліжка. В одну мить безтурботне підліткове дитинство перетворилося на жорстоку боротьбу за кожен наступний вдих і крок. Усе сталося раптово. Спочатку підліток скаржився на звичайний головний біль і втому, які списували на перевтому в школі. Але серпневий день повністю перекреслив минуле. Прямо під час відпочинку біля річки Сашко присів, а підвестися вже не зміг. Спершу відмовила права нога, за кілька секунд — ліва. Параліч забрав рух менш ніж за хвилину, залишивши лише шок і невимовний страх в очах дитини. Потім були найважчі двадцять днів у реанімації, паліативне відділення та довгі місяці невідомості. Коли лікарі нарешті встановили діагноз, він прозвучав як вирок: масивне ураження спинного мозку, парапарез і втрата чутливості нижньої частини тіла.

     Родина пройшла через справжнє пекло, але батьківська любов виявилася сильнішою за розпач. Мама й тато не дозволили собі здатися. Вони обійшли десятки клінік, зупинили прогресування хвороби, проте тіло Сашка досі залишається скутим. Завдяки коштам проєкту в грудні 2025 року Сашко зміг пройти курс реабілітації у медичному центрі «Модричі», який став важливим етапом на шляху до відновлення та дав родині нову надію. Однак для досягнення стійких результатів реабілітацію необхідно продовжувати. Через вимушену нерухомість виникло нове ускладнення — важкий сколіоз четвертого ступеня. М'язи спини просто не тримають хребет. Попереду можлива складна операція, але прямо зараз у хлопчика є реальний шанс повернутися до повноцінного життя — це спеціалізована нейрореабілітація. У сучасному реабілітаційному комплексі «Агапе Україна» лікарі готові творити дива: розробляти заснулі нервові закінчення, повертати тонус м'язам і заново вчити організм рухатися. Бракує лише одного — грошей. Фінансові ресурси батьків повністю вичерпані, а оплатити самостійно коштовні щоденні процедури вони не в змозі. Час невблаганно минає, і кожен згаяний тиждень віддаляє хлопчика від мети.

    Щодня Сашко дивиться на маму і з надією запитує: «Мамо, я колись буду ходити?». І вона, ковтаючи сльози, відповідає: «Обов'язково будеш, сину». Допоможіть материнському «так» стати реальністю. Сашкові не потрібні коштовні подарунки, він мріє лише про одне — зробити свій перший самостійний крок. Будь ласка, подаруйте підлітку шанс на майбутнє без інвалідного візка. Ваша допомога — це його можливість знову жити!

UPD: текст проекту оновлено.