Почути і зробити перший крок. 2

Коли Кирило усміхається, здається, ніби весь світ усміхається у відповідь. Він дуже любить людей. Якщо хтось приходить додому й не підходить до нього, хлопчик одразу починає кликати, щоб на нього звернули увагу. Із захопленням спостерігає за тваринками, простягає до них ручки, дуже радіє, коли бачить воду – озеро чи фонтан.

Любить збирати й розбирати пірамідки, сортувати великі предмети до великих, а маленькі – до маленьких, малювати пальчиками. Під час годування вже сам тягнеться до ложки, намагається її втримати й навіть може з'їсти кілька ложок із підтримкою мами.

Мама усміхається, коли розповідає про сина: каже, що іноді Кирило трохи лінується. Але він завжди старається. І саме ці старання, помножені на щоденну працю та лікування, поступово перетворюються на нові маленькі перемоги.

Усе це здається зовсім простим. Але для Кирила за кожною такою навичкою стоять роки лікування, занять і щоденної праці.

Його життя від самого народження було сповнене важких випробувань. Через асфіксію перші хвилини стали боротьбою за життя. На другий день зупинилося серце, потім були місяць коми, тривале лікування та важкі діагнози: дитячий церебральний параліч, груба затримка психомоторного розвитку та двобічна нейросенсорна глухота.

Завдяки постійному лікуванню Кирило поступово змінюється. Він уже краще фіксує голову, може перевертатися зі спини на живіт і назад, намагається ставати на ніжки. Поки що лише з підтримкою, лише на носочках, а під час спроб зробити крок його ніжки ще заплітаються між собою. Хлопчик став спокійнішим, уважнішим до людей, усе більше цікавиться тим, що відбувається навколо.

Попереду ще багато занять і вправ. І кожен курс лікування – це можливість закріпити те, чого Кирило вже навчився, та допомогти йому зробити ще один маленький, але дуже важливий крок уперед.

Мама виховує сина сама. Через повномасштабну війну вони були змушені залишити рідну Костянтинівку на Донеччині та почати життя заново на Львівщині. Усі її сили й можливості спрямовані на лікування сина, але оплатити черговий курс самотужки вона не може.

Сьогодні Кирилу знову потрібна наша підтримка. Саме завдяки небайдужим людям він уже навчився тому, що колись здавалося майже недосяжним. Допоможімо йому продовжити цей шлях. Адже кожна пожертва – це ще одна можливість для Кирила пізнавати світ, відкривати нові вміння й дарувати мамі нові приводи для щасливої усмішки.