Мене не здолати. 4

Хлопчику Валіку з недитячим поглядом сімнадцять. Десять із них він лікується від ДЦП у клініці лікаря Бєрсєнєва. Крім мами, у хлопчика немає нікого – бабусі й дідусі давно померли, тато втік, дізнавшись про хворобу сина. Кожен день для мами з сином – дар і диво, і одночасно постійна боротьба за життя. Знали б ви, якими різними бувають страждання дитини з ДЦП! Коли Валік був маленьким, мама носила його на руках і возила на візку. Його ніжки і ручки були в плачевному стані, вивернуті в різні боки. Хлопчик переніс дві операції, йому різали м'язи, але нічого не допомагало. 

І тільки метамерні ін'єкції лікаря Бєрсєнєва допомогли – після першого ж курсу почалися дива. Валік почав триматися за стінку і потихеньку ходити, почав говорити... Мама плакала від радості! Адже раніше спазмовані м'язи не давали хлопчикові вимовити ні слова...  

Кожен новий курс лікування приносив все нові поліпшення. Зараз Валік ходить із маминою підтримкою або з ходунками, а раніше навіть сидіти або просто встати з місця не міг сам. Тепер багато речей він робить із маминою допомогою або навіть сам. Все йшло нормально, добрі люди допомагали зібрати гроші на черговий курс, як раптом... Раптом, шість років тому, на Донбасі, батьківщині Валіка, почалася війна. І вони з мамою стали біженцями. А це значить – орендоване житло, що особливо важко з хворою дитиною, і хронічне безгрошів'я.

І тепер, коли хлопчик гостро потребує наступного курсу лікування, його організм почав бурхливо рости, пальчики на руках і ногах викручуються і дуже болять, гроші у мами скінчилися від слова зовсім. І тільки надія на допомогу добрих людей дозволяє мамі і синові триматися попри все, радіти життю і дякувати Богові і людям за участь і небайдужість до долі її дитини.

ПІБ: Гатілов Валентин Валерійович, 11.11.2002 р.

Місто: Макіївка, Донецька обл.

Діагноз: ДЦП, спастична диплегія, псевдобульбарний синдром, дизартрія, поведінкові порушення