Мені не встати без твоєї руки...

Привіт всім небайдужим! Мене звати Світлана, звучить трохи по дитячому, але дівчинка я не маленька. Мені 20 років… і п’ятнадцять місяців. В мене ДЦП – м’яко кажучи неприємна хвороба і для мене, і для моїх рідних. Рано чи пізно кожен із нас прагне самостійності, особисто я прагну її з дитинства. Та про яку самостійність може йти мова, коли навіть з власного дому не можеш вийти без допомоги?

Привіт всім небайдужим! Мене звати Світлана, звучить трохи по дитячому, але дівчинка я не маленька. Мені 20 років… і п’ятнадцять місяців. В мене ДЦП – м’яко кажучи неприємна хвороба і для мене, і для моїх рідних. Рано чи пізно кожен із нас прагне самостійності, особисто я прагну її з дитинства. Та про яку самостійність може йти мова, коли навіть з власного дому не можеш вийти без допомоги?

Народилася я в 90-х, непрості часи для багатьох сімей, але мої батьки не залишили мене і почали довге і дороговартісне лікування. Але, нажаль на той час були доступні лише загальні процедури і одні лише огляди. Як бонус до моєї хвороби – в мене були викревленні ступні. В 2003 році було зроблено операцію з виправлення. Потім були роки реабілітації в безкоштовному «Центрі для дітей інвалідів» в Одесі. Привітне, тепле місто і чудові люди, які намагалися мені всіляко допомогти, але тоді я цього не розуміла і намагалася вирватися будь-яким чином. Я просто не розуміла – навіщо мене мучити? Мені хотілося додому, до друзів. Дивно, але я вважала себе нормальною дитиною. Навіть зараз внутрішній образ кардинально відрізняється від зовнішнього.

З часом батьки вимотались, а я розслабилась, поринула в домашні клопоти і всіх все влаштовувало. Я ні в якому разі не виправдовую себе і розумію, що втратила дорогоцінний час. Та я вірю – ДЦП не вирок. Це просто хвороба, яку можна вилікувати, або хоча б мінімізувати симптоми. Та на огляди і лікування потрібні не маленькі гроші. Тому я прошу всіх хто спроможний допомогти – не залишайтесь осторонь! Попрацюйте чарівниками – здійсніть мою мрію, я в свою чергу не залишусь в боргу!

Я велика мрійниця: мрію про подорожі, активно вивчаю іноземні мови, мрію зробити власний крок – без болю, сорому, невпевненості. Мрію стати самодостатньою, жіночною, знайти себе в житті, бути головною опорою для близьких. Забути про хворобу настільки, щоб ті три літери стали для мене просто незрозумілою абревіатурою. Завдяки Вам ці мрії стануть реальністю!

ПІБ: Короткова Світлана Петрівна, 31.05.1996 р.

Місто: с.Северинівка, Київська обл.

Діагноз: ДЦП, спастична диплегія, стійковиражени рухові порушення контрактури голеностопних суглобів