Особливе дитинство Андрійка під час війни

Андрій народився на 32 тижні вагітності, його шия була двічі обвита пуповиною. Блакитна шкіра обличчя малюка лякала, але рішучі зусилля лікарів реанімації буквально вдихнули в нього життя. Через деякий час з'явилася підозра на епілепсію – емоції Андрійка супроводжувались судомами та бурхливим тонусом м'язів. На щастя, діагноз не підтвердився. Та на ще зовсім маленьке життя доля готувала нові випробування. 

У 2 роки Андрій перестав самостійно їсти, ходив тільки навшпиньки і часто спотикався. Гарне дитяче спокійне, нічим не стурбоване і беземоційне обличчя хлопчика дивилося ніби крізь маму і сестричок. На "чужих" дорослих малюк взагалі не реагував. Андрійко ніби не помічав собаку, що жив у його квартирі, не реагував на інших дітей – так, ніби нікого й не було поруч. Через півроку після багатьох аналізів і обстежень хлопчикові було встановлено діагноз F 84.0 – дитячий аутизм. 

Повномасштабна війна повністю змінила рутинний ритм життя Андрійка. Гучні вибухи і тривоги перетворювалися у нескінченний галас у його голові, хлопчик то завмирав, то розгойдуючись починав битися в судомах. Зникло все знайоме життя, стерлися обличчя, вибухали будинки поруч. Центр реабілітації, в якому займався хлопчик, закрився, спеціалісти виїхали з міста, квартира змінилася на сирий підвал. 

Родина Андрійка не була в евакуації, він пережив цей рік у рідному Києві. Після довгих пошуків супроводу, до якого би Андрійко зміг призвичаїтись, саме спеціалісти "Міжнародного центру реабілітації та нейрофізіології" почали годину за годиною відроджувати навчання хлопчика. 

Мама Андрійка виховує трьох діток сама, тому дуже потребує нашої допомоги, щоб оплатити корекційний курс для сина. Складено плани, прописано кожне корекційне заняття – шлях до одужання, повернення в щасливе дитинство та віра в майбутнє Андрійка із допомогою сотень щирих сердець наших невтомних благодійників, завдяки кожному з нас, знову – крок за кроком він точно повернеться до свого звичного дитинства!