Підлітку потрібні сенсори цукру

14 років тому в родині Віхотів з’явився ще один хлопчик. Володя ріс здоровим, активним, радісним та допитливим дитям. Він мав добрий загальний розвиток, на застудні захворювання хворів рідко. Незабаром разом з іншими дітками пішов до школи. І раптом Володя почав швидко втомлюватися, втрачати вагу, його шкіра стала сухою, у хлопчика проявилася агресія. Коли батьки звернулись до лікаря, стан Володі був уже критичним. Дитина була зовсім виснажена. Хлопчика терміново скерували на аналізи.

Уже після реанімаційної палати лікарі повідомили, що в дитини цукровий діабет 1 типу – інсулінозалежний, і це на все життя. Володя дуже старався виконувати вказівки лікаря, ще й повчав маму, що можна, а що – ні. "Найстрашніше було, коли нас відпустили додому, страх за дитину переслідував мене і вдень, і вночі. За ці роки хвороби у нас часто були і гіпо-, і гіперглікемії. Найстрашніше – це гіпоглікемія, бо траплялася переважно під час сну, і це закінчувалось візитом швидкої допомоги". Як для дитини, так і для мами це величезний стрес.

Важко бачити дитину, яка не може ні говорити, ні проковтнути, та й ще з судомами всього тіла. Зараз у Володимира пубертатний період, і цукор в його крові підіймається та падає без зрозумілих причин. Для кращого життя хлопцю треба мати сенсори постійного моніторингу, щоб тримати цукри більш контрольованими. Мама вірить, що колись їх з сином життя налагодиться. А зараз вона просить про допомогу.