Подаруйте мамі Машу! 7

Епілепсія не покидає цю маленьку сім'ю вже 18 років. Останні два роки видалися дуже складними. Війна в країні й у мами з Машею їхня власна війна. З квітня у дівчини знову боротьба з нападами. Одного разу вже вдалося досягти тривалої ремісії, а це значить, що і зараз із допомогою небайдужих людей вони обов'язково впораються.

Розповідь мами про доню неможливо читати без сліз:

"Ти народилася 8 лютого, у дуже сніжний день, передчасно... Мені в дитинстві подобалися довгі казки на кшталт "Снігової королеви", "Три апельсини", "Холодне серце". У таких казках спочатку все добре, а потім відбувається щось жахливе, і до щасливого кінця всієї цієї історії треба було відчайдушно боротися. Герої билися, а я захоплено читала сторінку за сторінкою. Так, мені потрібні були саме такі історії, з боротьбою та через терни. Начебто, вже тоді основні віхи моєї долі були намічені й залишалося тільки подорослішати та дочекатися, коли бахне.

Отак і бахнуло з народженням Марії. Бахнуло так несподівано і так боляче, що я не встигла ні зрозуміти, що відбувається, ні згрупуватись для подальшої боротьби. Я ніяк не могла збагнути, чому для такого випробування доля вибрала мене, ту, яка не така вже й сильна духом, що б з цим впоратися.

У мене ніяк не виходило бути такою ж сміливою, як принц із "Трьох апельсинів", я не могла долати перепони так само терпляче і смиренно, як Герда. Я собі докоряла щодня за слабкість і невпевненість. І ось одного дня мені сказали, що ти безнадійна. І тебе навряд чи щось врятує. Тоді нас мало не поглинула моя тінь, сповнена відчаєм і страхом.

Щоб стати на вірний шлях, треба було спочатку зупинитися. І потім, якимось дивом я зробила правильний крок, і відчула як відображення в дзеркалі здригнулося і світ, як і я, почав змінюватися. Всі ці зміни були майже непомітні у відсіку кожного дня, але вже відчутні зараз, я стала спокійнішою та сильнішою. Щоб відчути межі свого Я, досить підійти до чогось дуже близько. Я пішла назустріч своїм страхам і пірнула на дно болю. То був вибір без вибору. Мій страх, мої сумніви, моє почуття провини та моя зневіра. Якщо ми народжуємось на цій землі, щоб пізнавати себе, то за той рік я виконала п'ятирічку. Я пізнала безпорадність і шукала те, в чому полягає сила. Я пізнала розпач і шукала надію на дні ящика Пандори. Ще ниють рани, що нагадують про найсильніший у світі біль, але я з вірою дивлюсь у наше завтра. Я тобі подарувала життя, але ти мені теж.

Я не знаю, що нас чекає за тим поворотом. Наша казка ще не дописана, і я дуже намагатимуся, щоб вона була цікавою і без болю. І нестрашною. Сьогодні мій день осяює твоя посмішка та ясний погляд. Ти береш мене за руку і тягнеш до дверей, щоб продовжити йти".

Просимо підтримати маму і Машу в цій нелегкій подорожі та допомогти потрапити на чергову реабілітацію й придбати протиепілептичні препарати.